«Мрію викувати сонячний годинник»

У цьому високому інтелігентному чоловікові важко впізнати людину, яка працює в кузні та стоїть біля гарячого горна. І лише руки видають його професію, яка стала для 51-річного Володимира Мамона творчістю. Кожного ранку прямує він до своєї кузні, де на нього чекають помічники. Вони добре знають, що Володимир Іванович принесе якусь свіжу ідею, яку буде втілено в життя. Бо майстер – не ремісник, а художник і романтик.
Про творчі особливості добре знає його дочка Валентина:
– Тато завжди до своєї роботи підходить творчо, може до самої опівночі щось малювати, креслити. Робить оригінальні, ексклюзивні речі, які нелегко даються, але він запросто може подарувати їх друзям. Мені здається, що своїми "золотими" руками він навіть блоху підкував би!
16-кілограмову підкову ювілярові виготовив на щастя
Справді, вироби Володимира Мамона вражають своєю довершеністю і неабиякою творчою фантазією. Скажімо, нещодавно він отримав замовлення зробити щось оригінальне у подарунок до солідного ювілею поважного в краї господарника. Виготовив півметрову підкову цікавої конфігурації. У ній поєднав метал і олово, вощення, пофарбував спецреактивами. Коли ювілярові піднесли подарунок, він був вражений: зараз 16-кілограмова підкова стоїть на журнальному столику в його кабінеті і викликає захоплення відвідувачів. Але до творчого визнання відомий нині в краї майстер йшов нелегким шляхом.
– Свого часу закінчив Хмельницький електромеханічний технікум, за спеціальністю "технолог з обробки металу різанням", – розповідає Володимир Іванович. – Потім служив у армії, пізніше працював на машзаводі. Коли Союз розпався, подався до Німеччини, де прожив чотири роки. Повернувшись, вирішив зайнятися тим, до чого лежали душа і руки. На заводі будівельних конструкцій, що в провулку Індустріальному, орендував кузню, придбав зварювальне обладнання, необхідний інвентар та сировину.
Перше замовлення – металеві ворота – великого прибутку не принесли, ціна покрила витрати за придбане устаткування й залишилися тільки кошти на купівлю "болгарки". Пізніше справа налагодилася. Нещодавно підрахував, що з 1999 року ми виготовили понад 600 виробів.
– Якими з них пишаєтесь?
– Виготовили ми якось вхідні двері для бару "Астарта". Власник закладу – художник за освітою, його друзі та я зібралися і вигадали цікаву технічну композицію. Виготовили двері у давньогрецькому стилі, для якого притаманна строгість ліній. Величними є і вхідні ворота до заводу будівельних конструкцій. Аналогічний виріб змайстрував і для одного з районних судів у Чернівцях – під стиль 16-17 століття, трохи осучаснений. Щоправда, тут запропонували мені виготовити ще й "клітку" для засуджених, але я відмовився. Також наша робота – ковані елементи та ворота кортів тенісного клубу "Асе".
Нещодавно взявся за ковані вішалки для магазину, який реалізовуватиме жіночий зимовий одяг. Хочеться, щоби вони теж мали художнє обличчя.
Вигадки заможних – скорпіон на стіні
– А які забаганки у багатих замовників?
– Різні. Наприклад, один замовник попросив виготовити навіс, який захищає скляний дах зимового саду, а також для парадного входу до будинку. Опора навісу, оформленого декоративними елементами, – ковані дерева. На парканчику виковані виноградні лози. А на гаражі зробили козирки з кронштейнами у вигляді гілочок дерева.
Дехто замовляє настінну графіку в металі – лицаря, скорпіона чи коника-цвіркуна. А якось студенти замовили для свого викладача лотос. Ресторани люблять замовляти арки та кошики для квітів, ковані стільці. Декілька сіл замовили в’їзні знаки, один із цегельних заводів – оригінальне клеймо для цегли. А ще куємо кольчуги, потрібні для лицарських боїв у Хотинській фортеці чи Кам’янці-Подільському. Співпрацюємо також з однією київською рекламно-виробничою фірмою, що здійснює масштабне рекламне оформлення багатьох міст України. Хотів би сказати велике спасибі своїм помічникам – Сергію Данчуку, Федору Лазарєву, Ігорю Манжаку та Софії Бабюк, без яких мені не вдалося б реально здійснити жодної творчої ідеї. А їх у нас чимало. І одна з них – виготовлення сонячного годинника, який встановимо на території заводу.
Василь ГРИНЮК