Ілля Васелович до 29 років шукав дівчину своєї мрії. І коли вже зневірився, раптом зустрів її у своєму рідному селі Банилові-Підгірному на Сторожинеччині. Леся – саме така, якою він уявляв майбутню дружину: скромна, лагідна, романтична. Ілля, який закінчив художнє училище, навчав дітей ліпити з глини. Леся після закінчення університету працювала вчителькою молодших класів. Незабаром вони відгуляли весілля. А через рік у молодого подружжя народився син Сашко, якому зараз виповнилося дев’ять місяців.
– Ми зустрілися на весіллі в моєї родички, – розповідає Ілля, не відводячи від дружини погляду. – Я з першої хвилини зрозумів, що ми призначені одне для одного. Таке трапляється нечасто, тому я дуже щасливий, що ми зустрілися. Леся дуже добре розуміє мене. Я пишу для неї вірші. І навіть навчив любити глину та ліпити з неї різні вироби. Якраз тоді вона була вагітною і захотіла зліпити щось гарне. Я порадив їй зробити глиняну картину з квітів. У неї виріб вийшов дуже професійним, ніби вона займалася цим уже давно. Перша її картина висить у нашій кімнаті. Потім Леся зліпила ще одну картину, а згодом взялася за тарілки. Зараз, якщо є час, ми сідаємо ліпити вдвох.
– Я теж одразу закохалася в Іллю, – тихо зізнається Леся. – Він не схожий на інших хлопців, може навіть здатися дивним. Але саме про такого чоловіка я й мріяла. Щоби не вживав алкоголь, не палив, не сварився, мене розумів, вірив у Бога. Ілля саме такий. Виявилося, що в нас багато спільного. Ми вдвох дуже любимо мандрувати горами, збирати лікарські трави, милуватися кожною квіточкою і пташкою. Ще до весілля пройшли разом багато кілометрів. Коли вперше піднімалися на найвищу в нашому селі гору Трунділи, Ілля подав мені руку і сказав: "Якщо вийдеш на цю вершину зі мною – пройдемо разом усе життя". Ми піднялися. І я зрозуміла, що рука Іллі – дуже надійна, мені хочеться триматися за неї і завжди йти поруч. Тож ця гора відіграла символічну роль у нашому житті. Ми часто піднімаємося на неї. Коли наш Сашко почне ходити, візьмемо його із собою. А коли виросте, розкажемо йому, як нас поєднала ця гора. Ще в нас є улюблене джерело, з якого б’є кришталева вода, що має лікарські властивості. Щоразу, коли буваємо тут, набираємо її в бідони, несемо додому, а потім п’ємо.
– Нам завжди добре вдвох: і розмовляти, і робити щось разом, і просто мовчати, – каже Ілля. – Хоча інколи сперечаємося, але дуже тихо. Гадаю, нас поєднав сам Господь. Навіть син схожий і на мене, і на дружину.
Надія БУДНА
