Кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури ЧНУ Ярослава МЕЛЬНИЧУК, окрім науки, ще дуже любить подорожувати. Нещодавно вона побувала в Чорногорії і Албанії. Про свою поїздку розповідає чимало цікавого.
"У горах дуже часто горять тунелі"
– Я їхала до Чорногорії автобусом 32 години, – розповідає Ярослава. – Дехто летить літаком за 300 євро. Але літаком ви за півтори години опиняєтеся на пляжі і нічого не бачите дорогою. А в автобусі можна помилуватися гірськими масивами, каньйонами, серпантинами, і, коли під’їжджаєш, море стає для тебе таким омріяним. Дорогою я бачила у прірвах залишки машин, які падали в каньйони. Це страшно. Дороги дуже вузькі, машини на них ледве розминаються. У горах дуже часто горять тунелі через сухість повітря. Коли ми їхали назад, загорівся один із них. Видовище було як у радянському фільмі "Екіпаж". Ми молилися, щоби швидше дістатися додому.
Жили ми в курортному місті Будва на Адріатичному морі. Там усе висічене з білого каменю. Існує легенда про назву міста. Начебто закоханій парі батьки не дозволяли одружитися. Через це вони стрибнули у море і, тонучи, вигукнули: "Коєдно нек буду два!" ("Навіть двоє будемо, як одне ціле"). А цей хлопець, що потонув, був маляром. Перед загибеллю він намалював на своєму будинку фігурки двох переплетених риб як символ кохання. Ці фігурки і досі є на будинку. Кажуть, якщо до них доторкнутися і загадати бажання, воно здійсниться.
Неподалік Будви знаходиться острів Святого Стефана. Це острів для VIP-персон. Там, наприклад, відпочиває кінозірка Софі Лорен. Простим смертним туди доступу немає.
У Чорногорії просто на вулицях ростуть оливки, лимони, мандарини, ківі, інжир. Від любителів зірвати плоди господарі загороджують дерева сітками. Скрізь пальми, величезні агави. А ще ростуть чорнобривці. Вони мені нагадали Україну.
"У морі навіть сокира може плавати – 35 грамів солі на літр води"
Літній курортний сезон у Чорногорії триває з травня до жовтня. Країна дуже маленька, можна покупатися в теплому морі, а потім піднятися на декілька кілометрів вгору і там побачити сніг.
Коли ми там були, температура сягала плюс 47 градусів, але якщо є кондиціонер, її легко переносити. Ми жодного разу не побачили на небі хмар, дощу.
З 12.00 до 16.00 у чорногорців – фієста. У цей час ніхто не виходить на вулицю, більшість крамниць зачиняються.
Купалися в Адріатичному морі (по-чорногорськи – Ядранському), одному з найсолоніших морів у світі, там навіть сокира може плавати – 35 грамів солі на літр води. Як вийдеш із води, то можна ложечкою збирати сіль із плечей. Пляжі дуже чисті, галькові. А вода вранці настільки прозора, що видно дно.
Чорногорці дуже патріотичні. Навіть на пляжі вони лежать на рушниках з написами "Monte Negro" (Monte – гори, Negro – чорний, так називають Чорногорію у світі). Дуже вдячні, коли турист знає хоча би кілька слів їхньою мовою: "хвала" (дякую), "молім" (прошу). А ще чорногорці надзвичайно спокійні, помірковані. У них на пляжах немає крику, галасу. Це країна, де немає армії і злодіїв. Кримінальна обстановка надзвичайно позитивна, для поліції майже немає роботи.
Я побувала у давній столиці Чорногорії – Цетіні. Там бачила палац короля Ніколо та королеви Мілани, а ще – етнографічний музей. Цікаво було порівняти пишний, багатий інтер’єр королівського палацу з життям простих чорногорців, відображеним у музеї. Побут простого народу дуже схожий до побуту наших гуцулів. Вони також прядуть вовну, в’яжуть шкарпетки, рукавички, жилетки, вишивають.
Одна з найпоширеніших страв – чорба. Вона схожа на суп, але дуже перчена, солона і в ній є лише два-три інгредієнти – горох, морква і часом вермішель. Обов’язково все це готується на курячому бульйоні.
За 60 євро можна було сплавитися на човні річкою Тарою. Знайома розповідала, що американцям давали якісні гідрокостюми, а нам – з дірками.
Туристи до Чорногорії приїжджають звідусіль – з Канади, США, Італії. Італійцям дуже
близько сюди – усього 200 кілометрів. Тож вони всі сюди їдуть, оскільки їм тут набагато дешевше відпочивати. Ходова валюта у Чорногорії – євро.
"Албанці нові будинки фарбують у різні яскраві кольори"
А ще поїхала на день до Албанії. У столиці країни, Тирані, бачила університет імені Марії Терези, дуже гарний. Хоча сама столиця доволі провінційна, місто не більше Чернівців.
В Албанії зовсім інший рельєф, ніж у Чорногорії: там немає таких високих гір, скрізь – оливкові гаї, вздовж доріг ростуть тополі. Досі там стоїть пам’ятник Йосипу Сталіну. У країні є 600 тисяч бункерів, які колись набудував албанський комуністичний лідер Енвер Ходжа, який правив країною з кінця 1940-их до початку 1980-их років минулого століття. Зараз у Тирані зводять багато нових будинків, причому фарбують їх у різні яскраві кольори, щоби забути про часи комуністичного режиму. Перефарбовують албанці і бункери, малюють на них сонечка, черепашок, сушать там сіно.
Від Чорногорії Албанію відділяє Скадарське озеро. Озеро надзвичайно гарне, прісноводне, на ньому плавають сотні різних птахів.
Албанська мова – дуже складна, вона не належить до жодної з існуючих груп мов.
Я вивчила два слова: "фаліміндере" ("дякую") і "мірупавшем" ("до побачення").
Валюта Албанії – лек.
– Загалом поїздка до Чорногорії з Чернівців автобусом мені обійшлася у 3300 гривень, – завершує розповідь Ярослава. – Але з собою варто мати ще 200-300 євро на екскурсії
Нам розповідали, що є два види туристів: перші, які приїхали і тільки лежать на пляжі, купаються і засмагають, і другі – які подорожують. Я все ж радила б усім, хто поїде до Чорногорії, побачити цю маленьку дивовижну країну.
Галина МАРКІВ
