"МБ" продовжує серію публікацій про героїв-рятівників, які прийшли на допомогу потерпілим під час паводка.
Двадцятирічного студента Чернівецького національного університету, керівника гуртка водного туризму, кандидата в майстри спорту з водного туризму Дениса Лубчука друзі- продавці на Калинівському ринку просили їм допомогти в першу чергу, але Денис знав – є ті, хто потребує допомоги значно більше.
Бабця плакала, що вода забрала дрова
Коли Денис разом із рятувальниками із Чернівецької федерації спортивного туризму дістався села Луківців Вижницького району, одна з місцевих бабусь разом зі своєю хатою опинилася на острові, звідусіль оточеному водою. Катамараном до "острова" неможливо було добратися. Тому Денис та його тренер Ігор брели туди по пояс у воді.
– Ми несли бабусю на руках метрів 70, – розповідає Денис Лубчук. – Вона не була дуже важкою. Але складно було пересуватися, бо під водою була висока трава, яка чіплялася за ноги. Бабця плакала і все бідкалася, що дрова, які вона заготувала на зиму, забрала вода.
"Без свиней
не попливу!"
Далі ми попливли до села Тарасівців Новоселицького району. Там один рятувальник мало не загинув. Він евакуював на катамаран бабусю. Але, пливучи річкою, жінка перелякалася, що катамаран перекидається і вчепилася за гілку дерева, що росло біля берега. Звісно, після цього катамаран таки перекинувся разом із рятувальником. Ми відразу кинулися на допомогу товаришеві і бабусі.
А ось у Вашківцях Вижницького району один чоловік затявся, що без своїх двох свиней не поїде. Довелося кидати свинок у мішки і перевозити на катамарані. Причому тримав свиней міський голова Вашківців. Він, до речі, ще перед цим ходив вмовляти одну бабцю, щоби вона залишила хату і сіла в байдарку.
Врятували ще
й п’ятьох песиків
і трьох котів
– Коли ми рятували людей, всі плакали, їм шкода було свого майна, – згадує Денис. – Але ми забирали лише речі першої необхідності. Щось більше – меблі, наприклад, – не могли взяти – це небезпечно. У катамаран вміщалося до 10-11 осіб (це разом із нами). Деякі люди не хотіли брати котів, собак, бо боялися, що ті з переляку покусають чи подряпають когось. Але ми, навпаки, переконували господарів рятувати тварин. Бо корова висока, до її голови вода може й не дістатися, а ось кіт чи собака таки втопляться. Тваринки поводили себе в байдарці спокійно, наче розуміли, що їх рятують.
Найстрашніше було бачити, як на очах розвалюються хати. Ми всі втомилися, бо працювали по 12 годин на добу. Серед нас було 10 чернівчан та 13 хлопців з Новоселиці по 16-18 років. Але, незважаючи на юний вік, усі були досвідченими рятувальниками.
Доки вирувала стихія, ми побували приблизно у 10 селах Вижницького, Новоселицького, Кіцманського, Путильського районів. Евакуювали понад 600 потерпілих. Врятували п’ятьох песиків і трьох котів.
