Із Ольгою Павлович ми зустрілися на площі Турецької Криниці. Незважаючи на дощ і холод, бригадир разом із працівницями тресту зеленого господарства завзято лазила горбами по коліна в болоті – готувала грунт для посіву трави та посадки дерев і квітів. Не віриться, що 26 вересня цій жінці виповниться 73 роки. Ольга Олексіївна навіть не випускала з рук граблі, щоби порозмовляти з кореспондентом "МБ".
– Їсти не буду, доки не закінчу роботу, – виправдовується жінка. – А потім стану вбік та милуюся, як гарно зробила. І не за гроші, які отримую, а просто тому, що не можу інакше. Батьки змалку так привчили. 1947 року, коли мені було 12 років, мене з мамою вивезли до Сибіру. Посадили у товарний потяг, наче худобу, і повезли у сніги. А в 13 років я вже працювала на залізниці – укладала шпали. Дуже тяжкі були вони, не знаю, як не підірвалася. Мама там і померла 1950 року. А я повернулася до Чернівців, вийшла заміж, народила сина і пішла працювати у трест зеленого господарства. Було це 1960 року. Було нас дві жінки у бригаді. Коли зрізали дерева, лазили по них не гірше чоловіків. Тоді ще не було техніки, все робили вручну. Пригадую, як зносили дерева біля Центрального парку, коли пускали тролейбуси. Ми з напарницею на самі верхівки з пилками вилізли, нічого не боялися. Спочатку платили нам копійки. Якось отримала 30 рублів авансу, а за місяць виявилося, що я ще винна підприємству. Чоловік працював водієм, теж мало отримував, то ледве животіли. Але я не нарікала на долю. Дуже любила поратися біля землі, все садити. Садила квіти і співала українські пісні. Бувало, жінки з бригади підспівували. А люди йдуть повз нас і здивовано слухають. Навіть руки мене ніколи не боліли. І не хворіла, хоча не раз і мокла до нитки, і дуже мерзла. Можливо, тому, що любила цю роботу. І робила не з примусу, а з великим задоволенням.
Ольга Олексіївна не може навіть приблизно сказати, скільки посадила дерев, кущів і квітів на площах та вулицях. Каже, що, можливо, сто тисяч. А може, й мільйони наберуться за 48 років роботи. Жінка достеменно знає, де яка квітка посаджена, дерево чи кущ. Може також точно сказати, де і що знищено. Зізнається, що за кожен кущ, за квіточку болить у неї серце. Коли на проспекті повиривали з корінням сотні троянд, аж захворіла.
– Дуже крадуть, – зітхає Ольга Олексіївна. – Такі гарні клумби зробили на Центральній площі, а вже повиривали деякі квіти. І на Театральній із ювілейного напису повисмикували рідкісні насадження. Декілька разів довелося навіть викликати міліцію. Раніше в Чернівцях було чистіше. Теперішня молодь дуже невихована – сміття та недопалки кидають на клумби, хоча біля лавки смітник стоїть.
Запитую, чи не важко працювати у негоду та холод. Адже в самої руки вже заклякли.
– Ні, – відповідає жінка. – Я здатна працювати за будь-якої погоди. Давно вже на пенсії. Могла би спокійно сидіти вдома чи на дачі. Але не можу без роботи. За всі роки жодного дня не прогуляла. Молоді працівниці не вженуться за мною. Скаржаться, що в них спина та руки болять. А я собі роблю і пісню мугикаю. Добре мені.
Надія Будна
