Книги за будь-якої влади – заручники політики

Бібліотеки міста отримали вказівку обласного управління культури “вивчити склад бібліотечного фонду з метою вилучення літератури, яка пропагує комуно-шовіністичну ідеологію”. Це розпорядження базується на листі Мінкультури й туризму від 17 червня.
Пропрацювавши понад півстоліття у бібліотечній системі, директор Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки імені М. Івасюка Антоніна Іваницька стверджує, що книга в Україні завжди була предметом політичних суперечок і розборок. Отож отримане розпорядження для неї – не сенсаційна новина.
Леніна й Маркса зараз читають навіть студенти-теологи
– Бібліотеки на те і є, щоби зберігати всі першоджерела – різних епох та авторів, – розповідає Антоніна ІВАНИЦЬКА. – Книги існуватимуть завжди, незалежно від політичного ладу. А людям уже самим вибирати, що читати, а що ні. Будь-яка заборона лише підігріває цікавість і спрацьовує навпаки. Усі чомусь гадають, що зараз у бібліотеках треба списати майже 60% фонду. Адже відомо, що за радянської влади бібліотеки комплектувалися надзвичайно великою кількістю російськомовної літератури, зокрема класиків. І якщо зараз хтось хоче, аби її вилучили, то ми не будемо цього робити. Тим більше не будемо списувати твори українських радянських письменників – Тичини, Рильського, Сосюри, Павличка лише через те, що вони колись писали вірші про Леніна й партію. А “Большая советская энциклопедия” і “Українська радянська енциклопедія” ще й зараз вважаються кращими та користуються великим попитом серед читачів.
Щоправда, раніше майже всі брошури товариства “Знання” і науково-популярна література пропагували комуністичне майбутнє, атеїзм, передовий досвід партійних організацій та колгоспів. Було дуже багато видань, які стосувалися різних з’їздів і видавалися масовим тиражем. Така література не користується попитом ще з початку 90-их років. Вона тривалий час стояла у нас на полицях та припадала пилюкою. Зрештою, ми її вилучили. Але не спалили, як думає дехто. Списану літературу ми здаємо в макулатуру, а за виручені кошти купуємо нові книжки. До нас надійшло звернення від старих комуністів, які просять не спалювати твори Леніна, Маркса, Енгельса, радянських письменників. Хочу їх заспокоїти. Ці книжки ми зберігаємо у фондах. Класиків марксизму-ленінізму читають науковці, студенти-політологи і навіть теологи. Читачі також запитують, чи є у нас “Майн Кампф” Адольфа Гітлера, єврейська Біблія “Тора”, “Камасутра”. На жаль, їх у нас немає. Якби хтось подарував, ми би з радістю взяли.
– Колись випускалося дуже багато літератури, яка стосувалася окремих галузей промисловості та сільського господарства, – пригадує Антоніна Семенівна. – Кожен колгосп спеціалізувався на чомусь. Наприклад, садівництво спокон віків розвивалося у Сокирянському районі. За Радянської влади там були дуже великі садівничі радгоспи. А Вижницький та Сторожинецький райони славилися льонарством. У нас є багато літератури про передовий досвід. Ми її не вилучаємо. А раптом вона ще знадобиться спеціалістам. На жаль, нам не виділяють коштів на поповнення фондів новими виданнями. Якщо за кордоном щороку оновлюється майже 50% книг, то у нас, соромно казати, – соті відсотка. Коли спишемо всю літературу радянських часів, то з чим залишимося?
Раніше, шукаючи заборонене, перевіряли формуляри читачів
Раніше бібліотеки отримували розпорядження, де було конкретно вказано: твори якого автора чи якої тематики слід негайно вилучити.
– Доходило до того, що заглядали на полиці, чи немає там списаних книг, –розповідає Антоніна Іваницька. – Вилучали всі твори Василя Стуса та Олеся Бердника, “Собор” Олеся Гончара, “Неопалиму купину” Сергія Плачинди. При цьому навіть нічого не пояснювали: чому, із якої причини. Тоді списувалося дуже багато книжок. Найсуворіша вимога: у бібліотеці не повинно бути жодної літератури про український націоналізм! Якщо була хоча би якась згадка про Україну чи визвольну боротьбу, це видання негайно вилучали. Пригадую, як у всіх бібліотеках області одночасно списали книгу румунського письменника-дисидента Думітру “Червневі ночі”. Це було зроблено одразу ж на другий день після того, як ми отримали її. Напевно, хтось вже встиг прочитати з цензури. Узагалі, списувалася вся без винятку література румунською мовою, навіть переклади творів Івана Франка, Лесі Українки чи Джека Лондона. Хоча деякі бібліотекарі ховали заборонені видання, ризикуючи не лише своєю роботою, а й свободою. За таке можна було запросто загриміти за грати. Деяких моїх колег у сусідній Івано-Франківщині звільнили з роботи з відповідним записом у трудовій книжці.
– Незважаючи на страх, я теж ховала книжки, – зізналася Антоніна Семенівна. -, Наприклад, коли працювала в райбібліотеці, взяла додому списану “Неопалиму купину” Сергія Плачинди. Деякі вилучені з фонду твори ми ховали на горищі та в комірках. Давали їх читати знайомим читачам з інтелігенції – учителям, лікарям. Ми були впевнені, що вони нас не видадуть. Коли вийшла окремою книжкою поема “Мойсей” Івана Франка, нам удалося отримати один екземпляр. Щоби прочитати її, читачі чекали в черзі місяцями. Знову ж таки, ми видавали її тільки “своїм” людям. Та якось трапився казус – книжку поцупили прямо з-перед наших очей. Щоправда, ми відшукали її. Хлопець, який украв “Мойсея”, пропонував нам взамін багато інших книг, та ми не погодилися на такий обмін.
Пригадую ще один випадок. У 60-их роках минулого століття у центральній партійній газеті “Правда” випадково надрукували патріотичний вірш. Його автор, який емігрував до Канади, писав про любов до України. А з перших букв рядків складався надзвичайно сміливий як на той час заклик. Одразу ж на другий день нам прийшло розпорядження вилучити цей номер. І тут виявилося, що в нас його хтось забрав. То ми ходили по всіх своїх читачах і шукали газету. На щастя, таки знайшли й віднесли до райкому партії.
– За радянських часів бібліотеки знаходилися під “ковпаком” контролюючих органів, – стверджує Антоніна Іваницька. – Напевно, за нами були закріплені конкретні особи, котрі стежили за всім. Бо студентів, які запитували про заборонену літературу, навіть виключали з вузів. Отож, хтось знав про їхні запити і повідомляв, куди треба. Від нас вимагали давати на перевірку формуляри читачів. Деякі ми показували, деякі приховували, казали, що ці люди у нас не зареєстровані. Таким чином намагалися оберегти їх, особливо студентів, від неприємностей.
Надія БУДНА