У міський мікрорайон Ленківці в’їжджаємо свіжо заасфальтованою вулицею О. Вільшини. Це справді диво. Адже досі всі дороги тут були гравійними. Зустрічаємо депутата міської ради Любов Сорохан, яка на ходу їсть батона. Каже, що не має часу пообідати, бо разом із 20-ма членами комітету самоврядування мікрорайону контролює хід ремонтних робіт на дорогах. Об’їжджаємо Ленківці. Повз нас одна за одною проїжджають машини з гравієм. Любов Григорівна показує їм, куди їхати. Розповідає, що відновлюються всі гравійні дороги, зокрема на хуторі, який місцеві мешканці іменують "Хабайлівка". Незабаром туди буде продовжено рух автобуса 24-го маршруту. Тоді дітям буде значно легше дістатися школи. Роботи на вулиці Вільшини виконують шляховики з Хмельниччини. Працюють від ранку до пізнього вечора зі своєю технікою, навіть у вихідні. Владислав Восканович скаржиться, що вулиця надто вузька, тому важко працювати. До речі, жодна вулиця у Ленківцях не витримує меж червоної лінії. На деяких не можуть розминутися дві машини. Місцеві мешканці попересували свої паркани на метр-два, захопивши частину дороги. А на Староленківській навіть примудрилися захопити три метри вулиці. На чоловіка не вплинули ні прохання сусідів, ні заміри, які провели землевпорядники, ні присутність представника районної прокуратури. Він категорично відмовився переносити огорожу та вирубувати кущі. Щоби вулицею міг пройти грейдер, довелося членам комітету робити це самотужки.
- Правду кажуть: не було би щастя, то нещастя допомогло, – пригадує народне прислів’я Любов Сорохан. – Стихія завдала ленківчанам багато шкоди – затопило 157 будинків, городи, сади. Водночас і допомогла зрушити з місця розв’язання деяких проблем. На Ленківці виділили майже 20 мільйонів гривень з державного бюджету. А це і ремонт та асфальтування доріг, і реконструкція школи № 40. Десять мільйонів заплановано на будівництво нового дошкільного закладу на 180 місць. Поки що садок, де можна розмістити 50 дітей, розташовується у колишній попівській хаті, якій вже понад сто років. Тут ще й досі палять дровами. Завершується будівництво нового Будинку культури.
Біля школи № 40 працівники тресту зеленого господарства зносять аварійні дерева, здебільшого високі тополі. Їх тут дуже багато. Чоловіки вантажать на машину зрубані гілки, які збираються вивозити. А порізані стовбури місцеві мешканці забирають на дрова. Заступник директора, учитель фізкультури Родіон КУПЧАНКО показує новий туалет, який почали споруджувати впритул до школи. Досі він стояв за сотні метрів від навчального корпусу. Це стало однією з основних причин того, що останніми роками батьки почали забирати дітей до міських шкіл.
- Туалет будують із сучасного матеріалу, – розповідає Родіон КУПЧАНКО. – Вхід до нього буде безпосередньо зі школи. Незабаром розпочнеться ремонт шкільного спортзалу, який досі був найгіршим у місті. Нас навіть закривала санепідемстанція. Обіцяють все переробити. Зокрема, встановити нове покриття, якого ще немає в жодній школі на Буковині, придбати сучасне обладнання.
До нас підходить директор школи Ольга Верега.
- Ми всі – учні, учителі, батьки – дуже раді, що нам нарешті виділили три мільйони гривень на реконструкцію школи, – розповідає захоплено Ольга Денисівна. – Зможемо поміняти покрівлю, вікна та двері, опалювальну систему і водовідвідні труби, відновити фасад, зробити ремонт всередині приміщення. Якщо потрібно, будемо навчати дітей у дві зміни. Хочемо також розв’язати проблему харчування учнів, тобто обладнати гарну їдальню. Почувши про позитивні зміни, що відбуватимуться в школі, батьки почали повертати до нас дітей. Цього року ми набрали до першого класу 18 школярів, тоді як торік – лише шість. Зараз у нас налічується 161 учень. А коли я прийшла сюди вчителювати 27 років тому, було 365. Сподіваємося з часом вийти на цю кількість.
Надія БУДНА
