Театральна площа, Тралка, Тралочка... Як лише не називають цю площу в центрі Чернівців. Підлітки з усіх куточків міста сходяться сюди. І хай навіть їм для цього треба півгодини труситися у тролейбусі чи навіть йти пішки – байдуже. Якщо хтось приїжджає з області або іншого регіону, він (чи вона) відразу навідуються до Мекки молодіжного життя – Тралки.
Справжнє життя починається на Тралці ввечері, десь о 20-21-ій годині. Звідусіль починають сходитися підлітки у дивовижному одязі з кольоровим волоссям та пірсингом. Кому найбільше пощастило – сідають на лавки. А ті, що прийшли пізніше, обліплюють перила, сходи, газони і просто асфальт.
Програв у карти – цілував бабусю
Обходячи площу, помітила на сходах з боку Будинку офіцерів дівчину, яка сиділа в позі лотоса. Те, як по-домашньому вона поводилася, видавало в ній завсідницю Тралки.
– Я тут буваю майже щовечора, – розповідає 15-річна Марина ЛУПУЛ. – Якщо мало часу, приходжу сюди хоча би на годинку. Мене сюди тягне, бо більшість моїх друзів – саме з Тралки. Сюди приїжджає чимало цікавих людей з інших міст і країн. Розважаємося по-різному: спілкуємося, слухаємо музику, можемо трішки випити пива. Якщо нас багато і є вільні лавки – зсуваємо їх докупи. На Тралці цікаво: тут часто трапляються всілякі розборки, майже щодня хтось приходить із свіжопроколеним носом, бровою, язиком. А нещодавно ми грали в карти на бажання і загадали хлопцеві, який програв, поцілувати бабусю. Отож, хлопець підходить до перехожої бабусі і каже: “Доброго вечора, вибачте, можна вас поцілувати?” Не дочекавшись відповіді, цілує її і втікає. Через кілька хвилин до нас підходить якийсь чоловік і докоряє: “Як можна таким займатися? Бабусі стало погано, заболіло серце і її ледве відкачали”. Нам тоді так соромно стало.
На одній із лавочок сидять четверо підлітків. Вони, до речі, давні наші знайомі: двоє із них – Юра Тимчук та Іван Федак – учасники чернівецького гурту “Асиметрія емоцій”.
– Я гуляю на Тралці, бо це місце мене заспокоює, притягує, тут я збираюся з думками, – каже Юра. –Тут збираються гарні дівчата і багато людей, з якими цікаво поспілкуватися. Сиджу, доки мені не зателефонують батьки і не скажуть: “Ти де? Ану бігом додому!” Тут збирається різний народ: клабери, неформали і звичайні люди, такі як ми. А ще тут є гопи, які постійно лізуть до емо і хочуть їх побити, забирають у них гроші. Проти таких поганих людей навіть відеокамери спостереження не допомагають. Але я себе веду чемно, троянди з клумби не рву. Навіть дівчині на день народження. На Тралці дуже часто випрошують гроші малі діти. Не знаю, для чого їм це потрібно: чи вони справді такі голодні, чи на спиртні напої збирають. Якщо маємо копійки, то даємо. А ще Тралкою ходить якась жінка віком 40-45 років і співає. Якось сидимо, вона підходить до нас і питає: “Хочете почути мій голос?” Ми всі були шоковані, але погодилися. Вона почала співати “А я сяду в кабриолет”. Півгодини співала, ми ледве її спекалися.
З боку театру сидять багаті, бо там паркують машини, бідніші тусуються біля зупинки
На поручнях ближче до вулиці Котляревського сидять двоє дівчат і трохи старший хлопець. Одна з дівчат – Яна Тудан – вже давно прописалася на Тралці.
– Я буваю тут майже щовечора, хоча живу аж на проспекті Незалежності, – розповідає Яна. – Сиджу від восьмої до десятої вечора. Тусуюся тут з восьмого класу, а зараз я на другому курсі БДМУ. У мене знайомий живе за два будинки звідси і постійно дивується, що я так здалеку приїжджаю, щоби постояти і поспілкуватися. Тут можна знайти нового знайомого, без комплексів підійти до нього і сказати: “Привіт! А я тебе вже десь бачила!” І ніхто на тебе не подивиться якось не так, мовляв, звідки ти прийшов. На сходах, що біля Будинку офіцерів, в основному сидять скінхеди, а багаті люди, які приїжджають на машинах, – на місці, де ми зараз стоїмо. Бо поряд можна припаркувати машину. А ті, хто бідніший і приїхав на маршрутці, тусуються ближче до тролейбусної зупинки. На перилах біля “Колоса” майже завжди можна знайти емо. Ми жартуємо, що на перилах біля “Маріо” знаходиться “VIP-зона”. Бо там сидять дуже прості люди без понтів, з якими можна посміятися, пожартувати, пофотографуватися, які піднімуть настрій, якщо він у тебе поганий, і зіпсують, якщо хороший (сміється – ред). А на бордюрах біля прапорів сидять старші люди, бо поряд дискотека “Кому за 30”. На траві сидять ті, кому не шкода своїх штанів, на лавках – той, хто перший прийшов. Нам, на жаль, рідко вдається застати вільну лавку, тому ми постійно сидимо на траві. Розважаємося по-різному: сміємося, приколюємося, п’ємо сік, фотографуємося. У мене навіть є в інтернеті папка з фотографіями під назвою “Наша Тралочка”. Там майже 300 фотографій.
Біля сходів поблизу Будинку офіцерів компанія хлопців та дівчат грає у сокс: стоять у колі і пасують одне одному маленький м’ячик, зшитий із тканини і напханий рисом.
– Фішка цієї гри у тому, щоби робити якісь дива, які не стосуються футболу, але надають грі видовищності, – пояснює 17-річний Богдан. – Тут немає жодного спортивного напряму. Це просто для розваги. Ми підбиваємо м’ячик ногою і намагаємося зробити це якомога видовищніше. У сокс можуть грати безліч людей – від двох і далі. Можна грати дуже довго. Під час гри с сокс у нас часто злітають з ніг капці, навіть вище, ніж оцей м’ячик.
Тралка – місце людне, тому боятися нічого
На сходах сидить дівчина, яка, вочевидь, належить до субкультури готів – у чорній довгій сукні, з чорним волоссям. У руках – чашка кави. Підходимо поспілкуватися.
– Я на Театральній площі буваю нечасто, це залежить від компанії, яка тут збирається, – каже 16-річна готеса Іра. – Спілкуюся тут зі своїми друзями, п’ю каву. Сиділа би на кладовищі, але мені не подобається, що туди приходять різні ідіоти, нищать пам’ятники, а потім всі думають, що це зробили ми. Мені тут подобається тим, що тут збирається багато моїх знайомих. Нас можуть тут і не сприймати, але тут нам ніхто нічого зробити не може, бо це – людне місце. Загалом розмовляємо про музику. З іншими компаніями субкультур знайома, але не маю бажання з ними спілкуватися, у нас немає спільних інтересів.
Приятель готеси Іри – Дмитро – представник напряму антиемо, а ще – захоплюється джекезом.
– Джекез (Jackass) – це розвага професійних придурків заради сміху та отримання адреналіну, який є певним екстремально-прикольним дійством, – пояснює Дмитро. – Водночас джекез – це не дебілізм, у ньому немає вульгарності. Це здоровий гумор і трюки диваків – екстремалів та каскадерів. Наприклад, ми любимо пити сирі яйця і заїдати їх шкарлупою, після цього п’ємо молочні коктейлі і тоді змагаємося, хто швидше добіжить додому. Ми по-різному розважаємося, але не шкодимо місту. Бо наше місто класне і його не треба нищити. Наприклад, якось ми злили в одну пляшку усі напої, хто які мав, і вийшов смачний коктейль. Я на Тралці тусуюся вже вісім років. Зараз належу до представників антиемо. Я не переношу емо – вони схожі на дівчат. Втім, у нас в місті взагалі немає емо, є лише позери та херки. Херки – це дівчата, які думають, що вони – готи, але слухають Вілле Вало (гурт “Him”) чи ходять у білих кросівках. Їх навіть напівготами важко назвати. Взагалі, у нас немає “трушних” (справжніх – ред.) представників будь-якої субкультури. Якось запропонував двом емо за 20 гривень зняти труси і голим пройтися по площі. Це була ще сьома година вечора, тут ще гуляли діти, але вони таки це зробили. Вважаю, це неправильно. Через таких людей складається погана думка про субкультури. Емо усім субкультурам зіпсували обличчя. Через це я їх не люблю. А скінхеди люблять засовувати емо до смітників. Проте якщо хтось “лівий” прийде бити емо, навіть ми за них заступимося. Бо лише ми їх маємо право бити (сміється – ред.).
А Оксана Танащик розповіла, як можна познайомитися з тими, хто “заселяє” Театральну площу і самому стати одним із них.
– Я ходжу на Тралку щодня, – каже Оксана. – У багатьох складається враження, що Тралка – це отара некультурних, нерозвинутих людей. Це неправда. Тут багато таких, які цікавляться фільмами, літературою, різними стилями музики. Вони вчаться у вузах, працюють у серйозних фірмах, а ввечері приходять розслабитися. Ми часто беремо гітару, збираємося разом і співаємо старі пісні гурті “Кино”, “Чайф”, “Король и шут”, “Ария”. Тралка – це як одне маленьке містечко: усі один одного знають, усі спілкуються. Якщо людина приходить без зайвих понтів, не намагається показати, що вона отака класна, а ви – незрозуміло хто, то приймають дуже легко. Немає замкнутих компаній. Я сама почала так гуляти: прийшла раз, другий, а тепер навіть не уявляю свого життя без Тралки.
Міліціонери п’яних забирають, із газонів усіх зганяють
На сходах сидять хлопці, грають у шашки. Інші сидять із ротвейлером. Як виявилося, собаку звати Стіч, він поводиться чемно, ні на кого не кидається, навіть дозволяє себе погладити. Але якщо хтось підвищить голос на господаря – загрозливо піднімає голову. Навколо центральної клумби дітлахи віком вісім-десять років гасають на велосипедах і катаються на роликах. А міліція пильно стежить за тим, що відбувається: щойно ми, заговорившись із однією компанією, зайшли на траву, міліціонери відразу до нас підійшли зі словами: “Куди стаєте? Вам асфальту замало?”
Спілкуюся зі скінхедом на прізвисько Кірпіч. Він коротко підстрижений, з голим торсом, у шортах та широких старих розшнурованих черевиках.
– Зараз на площі ніхто не тусується, – каже Кірпіч. – Лише клабери (ті, хто ходить по дискотеках і гламурно одягається, – ред.), гопніки та емофродити (представники емо-субкультури– ред.). Усі наші сидять у фан-парку (парку ім. Федьковича).
Підходить учасник гурту “The Cobands”. Він питає, як мене звати, через кілька хвилин забуває і питає знову. І так чотири рази. До гурту приєднується хлопець у футболці із сатанинською символікою. Скінхеди мають погану славу расистів, тож я не могла не запитати їх про, як вони кажуть, “чорних” .
– Зазвичай чорні втікають звідси, – розповідають мені. – А якось прийшов один, на нього троє напали, то він одним рухом всіх порозкидав. Ще такого не бачив.
Повз нас міліціонери ведуть під руки високого худого хлопця, який ледь тримається на ногах.
– Нікіту повели, – зауважує хтось із гурту. – Скільки його бачу, він завжди “вечно молодой, вечно пьяный”. Лише один раз його бачив тверезим – на роботі.
Проте хлопця відпустили – через деякий час він вже знову стоїть серед натовпу.
Здалеку помітила підлітків, подібних до емо – з косими чілками та яскраво пофарбованим волоссям, у вузьких штанях. Але доки дійшла до них – вони вже всі порозходилися. Як мені пояснили, емо сидять на Тралці не довше, ніж до десятої вечора, бо потім з’являються скінхеди і тоді їм непереливки.
Гопників упізнаєте за спортивними штанами
На парапетах сидять підлітки. Як виявилося, металісти і просто неформали. Вони щось активно обговорюють, напевно, останній сейшн чи party.
– На Тралку я ходжу майже щовечора, – розповідає металістка Настя. – Мені навіть погана погода не може перешкодити. Переважно сиджу тут із шостої-сьомої до десятої вечора. Наше улюблене місце – парапети, бо на них може вміститися багато людей. Щоби не було холодно сидіти, підкладаємо кофти чи сумки. Ми спілкуємося про музику, наші підліткові проблеми, усе, що трапилося впродовж дня, про фільми. Тут можна обмінятися інформацією, дізнатися про те, які заходи будуть відбуватися ближчим часом. Загалом на Тралці тусуються неформали, які слухають рок. Останнім часом приходять гопники. Вони певним чином псують атмосферу, бо не пристосовані до Тралки. Їх можна впізнати за зовнішнім виглядом – вони взувають кросівки, спортивні штани. А ми в основному ходимо в джинсах, штанах чи спідницях, кедах. Ось вони (Настя обережно лише очима показує мені на “гопників” – справді, вони сидять на парапетах у кросівках, спортивних штанах чи шортах – ред.). Вони не розбираються в субкультурах. Ми ходимо в чорному, і вони можуть нас сплутати з панками чи емо.
Дівчата познайомили мене з “тралочним художником” – 14-річним Толіком СІЧКОВСЬКИМ. Тим, хто його попросить, він малює на руках міні-картини чорною гелевою ручкою, тінями або маркером.
– Малюю переважно на папері та комп’ютері, – розповідає Толік. – На картини мене часто надихають знайомі з Тралки. Якщо мене попросять, можу щось намалювати на руках. На інших частинах тіла ще не малював. Найбільше люблю малювати якісь страхітливі картини. Ніде не навчався малювати, я – самоучка. Також малюю портрети друзів та знайомих з Тралки. Малюнок на руці у мене займає до п’яти хвилин. За це гроші не беру.
У багатьох підлітків ми помітили різнобарвні пасма волосся. Виявилося, вони “фарбують” одне одного … маркерами. Ось, наприклад, зараз розмальовують Сашу Кожокаря, який, до речі, знімає фільм про життя неформалів.
На Тралці можна зустріти справжніх музикантів
Цікаво, що на Театральній площі можна зустріти учасників багатьох популярних чернівецьких гуртів. Тут часто бувають учасників таких музичних гуртів, як “Fire of life”, “Пиромания”, “Укуренная бабушка”, “Пестициди”, “Сramp”, “Fire dance”, “The Cobands”, “Асиметрія емоцій”, “L.S.D.”. До мене навіть підійшли і шепнули: “Тут є колишній гітарист “Серцевого нападу”, підійди, поспілкуйся з ним”. Але гітарист швидко зник. Музиканти часто приносять із собою гітари і співають, збираючи навколо натовпи шанувальників.
– Тут усі мої знаймі, тому я сюди приходжу, – каже 19-річний вокаліст, ритм-гітарист рок-гурту “Fire of life” Іван БАБІЧ. – А ще тут мало “гопоти”. У фан-парку нецікаво, бо там зараз усі вже п’яні. Коли є пиво, тоді я тут. Просто тут усі добрі, дружні і ніхто не відмовляється пригостити мене пивом.
А ще ми побачили дьорт-джампера на стріт-дьорт байку (вид велосипеда – ред.). Він не катався – просто приїхав сюди поспілкуватися з друзями.
– Я на Тралці рідко буваю, – каже 21-річний Петро. – І не катаюся, бо міліція не дозволяє. Усі вважають, що ми нищимо сходи, парапети, але це неправда – чим ми їх можемо знищити? Мій велосипед неважкий, важить 11 кілограмів. Ніхто не хоче допомогти нам у розвитку велоспорту. Доводиться самим будувати траси, трампліни. Тралка мені не подобається, бо тут багато народу. Я люблю тишу. Якби тут було спокійніше, то можна було б посидіти. А так що робити? Тут процвітає малолітній алкоголізм.
Біля Театральної площі з боку музично-драматичного театру ми побачили байкера, який припарковував свого МТ-10. Саме тут, серед дорогих машин, часто можна побачити мотоцикли. Отже, байкери також “заселяють” Театральну площу.
– Моєму мотоциклові більше 20 років, – розповідає 24-річний власник мотоцикла “Дніпро” МТ – 10 36 Геннадій ДЕГТЯРЬОВ. – Я сам відреставрував його. Витратив на це майже п’ять тисяч гривень. Їздив ним їхав на з’їзд байкерів до Косова Івано-Франківської області – це майже 100 кілометрів. Щоправда, на такій техніці далеко не заїдеш. Мотоцикл у мене вже два роки, але відреставрував я його рік тому. Буваю на Театральній площі доволі часто. Але частіше все ж таки приходжу пішки, бо на мотоциклі тут не дуже зручно їздити – надто людно. Проте нічого не крадуть, бензин не спускають, колеса не пробивають.
Через годину байкер разом із подругою сів на свого “коня” і кудись помчав.
Що би не казали про Театральну площу, але, потусувавшись на ній два вечори, я зрозуміла – тут справді є багато цікавих людей. (Галина МАРКІВ)
Словник "Тралки":
"вигони" - жарти, приколи;
"трушний" - справжній;
"херки" - дівчата, які "косять" під готів, але насправді не є готами;
скінхеди (англ. skinheads, від skin —шкіра и head — голова) – назва представників молодіжної субкультури. В основному, їхній зовнішній вигляд можна охарактеризувати як "черевики і підтяжки", а також неодмінною є коротка стрижка. Багато із них є крайніми націоналістами або расистами, які вважають білу расу вищою.
емо – це молодіжна субкультура, до неї належать люди, які живуть емоціями. Для них вираження почуттів – це не виявлення слабкості, а звичайний стан. Вони фарбують волосся і нігті в чорний колір, носять чілку набік, скейтерські кеди, обвішуються значками з назвами улюблених гуртів;
Готи – представники готичної субкультури, натхненної естетикою готичного роману, смерті, готичної музики та фільмів. Представники напряму з’явилися у 1979 році. Готам притаманна яскраво виражена індивідуальність в різних її проявах. Навколо них завжди панує атмосфера "темної романтики";
Клабери – любителі нічного життя, люди, які проводять більшість часу під ритми популярних клубних треків;
Гопники – їх уніформа – спортивні штани, кепка-"качка" на бритій голові і куртка із шкірозамінника. Вони залишаються за собою шкаралупу від зернят та скалки від пляшок. Вони переважно збираються у спальних районах міста, в центрі трохи лякаються і збиваються в стада. Вони люблять шансон і не терплять тих, х то на них не схожий.
Джекез (Jackass) – це розвага професійних придурків заради сміху та отримання адреналіну, який є певним екстремально-прикольним дійством. Водночас джекез – це не дебілізм, у ньому немає вульгарності. Це здоровий гумор і трюки диваків – екстремалів та каскадерів.
28-08-2008, 16:12
0
8 790
