Василь Келлі – один із тих, хто під час повені врятував чимало людей, а тим часом повінь зруйнувала батьківську хату. Розповіддю про цього чоловіка "МБ" продовжує серію публікацій про людей, які надзвичайно мужньо поводилися під час стихії.
Рятували навіть рятувальників
Василь Келлі працює в обласному центрі дитячого туризму та краєзнавства, а також тренує обласну збірну з водного туризму. Про повінь дізнався, перебуваючи у відрядженні у Новодністровську.
– У п’ятницю, 25 липня, подзвонив Володимир Миколайович Захарчук, віце-президент федерації водного туризму, і сказав, що з допомогою нашої техніки – човнів-катамаранів – потрібно рятувати людей і, зокрема, в моєму рідному селі Тарасівці Новоселицького району, – пригадує Василь Георгійович. – Але я навіть не уявляв, що повінь така сильна. Спочатку разом із моїм колегою Романом Фаренюком хотіли до Тарасівців доїхати власною машиною, але це нам не вдалося, доїхали лише до Маршинців, а далі дорога вже була у воді. Я пам’ятаю повінь 1969 року, але тоді дорога не була залита і не переходила через асфальт в інший бік села. Цього разу все було серйозніше.
Першого дня повені працювали до опівночі. Селом плавали зі спеціальними туристичними ліхтариками. Вивозили із затоплених будинків дітей та літніх людей. Тим, хто залишався, доставляли хліб та воду.
Багато людей спочатку відмовлялися від евакуації. Іноді доводилося підпливати до них по три-чотири рази, просити, щоби вони залишали свої домівки. Але більшість на це погодилися лише на другий день, коли побачили, що вода знову піднімається. Тому другий день повені був дуже завантажений, працювали з 8.00 до 22.00, – продовжує Василь Георгійович. – Пам’ятаю, як довелося врятувати чоловіка, який сидів на яблуні. Ми перейшли одну з низин у селі, а там була сильна течія. Раптом побачили чоловіка на яблуні. Чоловік роздягнувся і, мабуть, хотів перейти течію, та й зачепився за яблуню, бо перейти було неможливо, нам на човнах це вдавалося важко. Рятували навіть людей з рятувальної машини, яка через сильну течію пішла під воду.
Двічі мало не впав до криниці
До швидкої води Василь Келлі звик, але каже, що рятування було значно важчим, ніж змагання. – На змаганнях відпрацювали дві години і все, а тут було багато неочікуваних моментів, – стверджує Василь Гергійович. – Будинки руйнувалися просто на очах. Пам’ятаю, як забирали 72-літню жінку, яка три дні не виходила з горища. Ми її гукали ще першого дня, але вона не озивалася. Всі думали, що вона померла. Змушені були знайти її сина, і він допоміг забрати жінку із затопленої хати. А будинок за кілька хвилин після того впав. Двічі доводилося пропливати через кладовище, і вода була вище хрестів у найвищих місцях.
Важко було також і через те, що позносило криниці. Я двічі мало не впав до криничної ями. Спочатку відніс одній сім’ї їжу, а коли повертався, вони почали кричати, щоби я обережно йшов, бо вода знесла криницю, а яма ж залишилася і через воду цього не було видно. Другого разу стрибнув у воду, бо човен зачепився за дріт, і мало не потрапив знову до криниці. Добре, що зачепився за човен, і мене витягнули. Але, незважаючи на це, страшно не було, про це просто не думали. У нас був катамаран-четвірка, разом зі мною був Роман Фаренюк і двоє хлопців-новачків з Маршинців – Іван Рошкулець та Василь (на жаль, не пам’ятаю прізвища). Садили на катамаран по 8-10 людей
Здивувало, що вода під час повені була дуже холодна. Не рятували навіть наші спеціальні костюми. Ми у травні виступаємо на Черемоші, але там вода не така холодна, як була тоді.
Доки в одній частині Тарасівців Василь Георгійович рятував людей, в іншій частині села вода зруйнувала дім його матері.
– У перший день повені мені зателефонував племінник і розповів, що в мами завалилася хата, – згадує Василь Келлі. – Але я, на жаль, не міг нічим їй допомогти, бо потрібно було рятувати людей. Лише наступного дня потрапив додому і побачив, що сталося.
Під час повені Василь Келлі та його колеги перевезли на своєму човні понад 200 людей. За ці два дні вони наплавали на човні майже сто кілометрів. Найменший, кого врятували, – дворічна дитина, найстарший – 92-річна жінка.
Найближчим часом Василь Георгійович має намір повернутися до рідних Тарасівців на певний час, але цього разу, щоби допомагати матері відбудовувати дім. А за кілька місяців він планує вирушити на змагання на Південний Буг.
Людмила ОСАДЧУК
28-08-2008, 10:53
0
2 104