Чернівчанка Олена Мензак дісталася з Немирова Вінницької області до Джанкоя в Криму… автостопом, при цьому не витративши жодної копійки! Це досить велика відстань – понад 700 кілометрів, а підвозило її аж 14 машин. Як це вдалося і що цікавого було під час подорожі - дівчина розповіла “МБ”.
Їдьте з кимось, бажано – з хлопцем
- Я була на фестивалі в Шешорах Івано-Франківської області, - розповідає Оленка. - Після того збиралася їхати на море, але ще точно не знала, чи таки поїду, тому не купувала квитки. А ще цікаво було спробувати доїхати автостопом, бо деякі знайомі вже їздили, з ними все було гаразд, дорога цікава, жодних неприємних інцидентів. Тож я також вирішила ризикнути. Їхала зі своїм хлопцем Іллею. І всім раджу: якщо збираєтеся їхати, то їдьте з кимось, і бажано, щоби це був хлопець. З Шешорів ми доїхали автобусом до Немирова. Потім вийшли на трасу зупиняти машини. Там вже приблизно вісім людей так само намагалися добиратися, це були переважно пари – хлопець із дівчиною. Перед подорожжю ми цікавилися правилами автостопу, які ситуації бувають. Нам казали, що переважно зупиняються далекобійники. Але насправді нам не зупинився жоден далекобійник. Як нам пізніше пояснили, це тому, що вони везуть гроші і бояться, що їх пограбують. Нам зупинялися легкові автомобілі або мікроавтобуси від якихось фірм, які їдуть у справах. Наприклад, зупинився один чоловік, який має фірму, яка займається сільськогосподарськими приладами. Він потомственний козак із Росії і всю дорогу розповідав нам історію України. Казав, що українська мова – це не є справжня мова, а діалект. Звісно, він розповідав зі своєї позиції, але що ми могли заперечити – ми ж їдемо в його машині. Тому чемно слухали. Проте загалом було цікаво, “ненапряжно”. Тим більше, мені було добре, бо мій хлопець сідав спереду, а я вмощувалася на задньому сидінні і могла поспати. До того ж, падав дощ і мене хилило на сон. А Ілля віддувався за двох. Адже водії, які далеко їдуть, беруть попутників, щоби не було нудно. Так і нас брали. А ще ми “стопили” піднятим великим пальцем. Так нам порадили, це означає, що ти хочеш безкоштовно поїхати. Простим помахом руки зупиняють автобуси, маршрутки і це означає, що ти маєш розрахуватися. Справді: жоден водій у нас грошей не попросив. Траплялося, питали, чому ми не їдемо автобусом, навіть рекомендували якісь потяги, але ми відповідали: “Ми би з радістю, але в нас грошей немає”. Насправді гроші в нас були, адже ми не знали, вдасться нам таким чином добратися чи ні.
У кожній машині різна музика
- Цікаво, що як тільки починався дощ, нас відразу підбирали, тому ми жодного разу не змокли, - продовжує Оленка. – Хоча дощі лили часто. Траплялися такі водії, які підвозили нас усього 10-20 кілометрів – просто їм цікаво було, розпитували, куди ми їдемо, і казали, що вони б так не змогли. А якось зупинилися батько із сином. Вони живуть під Жовтими Водами Дніпропетровської області. Розповідали про ту місцину, про те, що під річкою Синюхою є тунелі. Інший чоловік їхав з Одеси. Він працює у фірмі, яка зводить мости. Розповідав, як ці мости будувати. Іншу машину ми назвали “чорний привид”, бо вона була чорна і дуже роздовбана. Нам перед тим довго не зупинялися. Це було, здається, біля Кіровограда. Водій мовчав. Ми проїхалися, може, кілометрів десять. Але я би в тій машині їхала всю дорогу, бо в ній лунала гарна музика, а ще водій швидко їхав. Траплялися й занудні водії, з якими навіть не було про що поговорити. Щодо музики, то в кожній машині - різна музика. В одного водія грало “Золотое кольцо” (на зразок Надії Бабкіної), в когось – реп, електронна музика чи шансон, а в одного водія було ввімкнене радіо. Це було найгірше, бо постійно шуміло, і сам водій був не дуже приємний, з ним не було про що поговорити – він не хотів підтримувати розмови. А їхати й мовчати якось не дуже хотілося.
Переважно водії цікавляться звідки ми, як ми живемо, розповідають, що колись самі так добиралися. Один водій сказав, що завжди зупиняється попутникам, бо колись теж так їздив і розуміє нас. Біля Кіровограда ми зустріли хлопця з дівчиною, які також їхали автостопом. Ми почали ділитися враженнями, і вони нам пояснили, чому нас не брали далекобійники. Сказали, що з далекобійниками можна їхати, але перед цим потрібно підійти до них на зупинці і поспілкуватися, щоби вони побачили, що перед ними - порядні люди.
Обирайте місце, де водієві зручно зупинитися
- Було багато різних тривог, хвилювань, як усе буде, - каже дівчина. – Але, на щастя, жодного неприємного випадку не трапилося, навіть натяку на це не було. Загалом ми добиралися півтори доби. Найдовше на попутку чекали півтори години. Коли довго не зупинялися, йшли пішки. Зупиняючи машини, намагалися вибирати такі місця, де водіям було би зручно зупинятися – не на повороті, не на підйомі. На жаль, джипи нам не зупинялися, хоча, звісно, ми були би не проти. Ми навіть сперечалися, яка машина нам зараз зупиниться, іномарка чи жигулька, чи, можливо, далекобійник. Усього нас підвозило 14 машин.
Хоч у нас все склалося добре, небезпеки в дорозі все ж таки можливі. Раджу про всяк випадок мати при собі гроші та, наприклад, газовий балончик. Переважно достатньо зрозуміло і чітко сказати, що нічого “такого” не хочеш. Моя знайома розповідала, що якось добиралася сама, її завезли кудись у ліс, але вона чітко дала зрозуміти, що нічого не збирається робити. Водій її просто висадив. На щастя, то було недалеко і вона сама дійшла до траси. Загалом подорожувати автостопом цікаво, - вважає Оленка. – Бачиш гарні краєвиди, спілкуєшся з різними людьми, дізнаєшся цікаві історії. Так, наче проходиш транзитом через життя людини.
Галина МАРКІВ
