26 серпня Анатолію Добрянському виповнилося би 73 роки. Його й досі згадують ті, хто відвідував лекції Анатолія Миколайовича, і ті, хто потрапляв на вечори, які він проводив. Анатолій Добрянський був неперевершеним лектором, його навіть називали Буковинським Златоустом. Мав і офіційне підтвердження високого професійного рівня - виданий спеціальною міністерською комісією диплом лектора-музикознавця республіканської категорії та почесне звання заслуженого діяча мистецтв України. За своє життя Анатолій Миколайович зібрав понад 20 тисяч книг. Завдяки зібранню його книг та періодики (майже 27 тисяч) створили муніципальну бібліотеку.
Молоді поети мріяли про визнання
Але визнання, дипломи, нагороди він отримав вже згодом, а в університетські роки Анатолій Добрянський був талановитим студентом, який видавав стінгазету разом із Степаном Будним і писав вірші. Саме Степан Будний був одним з найбільших друзів Анатолія. Вони разом навчалися на філологічному факультеті. Навіть їхні дні народження майже співпадали. Степан Будний святкував 23 серпня, Анатолій Добрянський – 26 серпня. Різниця у віці була лише у два роки: Будний народився 1933 року, Добрянський – 1935 року. Мали вони і своє творчо-літературне студентське товариство – Степан Будний, Анатолій Добрянський, Богдан Мельничук та Наталка Кащук. Усі писали вірші і мріяли досягти у цьому визнання.
Останній лист написала мама, коли сина не стало
– На вулиці Українській у приміщенні редакції “Радянської Буковини” на першому поверсі (нині муніципальна бібліотека – ред.) було літературне об’єднання Спілки письменників України, – розповідає директор муніципальної бібліотеки Леся ЩЕРБАНЮК. – Ці молоді поети саме тут збиралися у вівторок з 19.00 до 24.00. Обговорювали свої нові поезії, дописували в періодику, випускали стінгазету. Згодом Анатолія Добрянського та Степана Будного залишають працювати при літоб’єднанні для зміцнення молодих творчих талантів. Але в Будного в селі Струсів Тернопільської області залишилася старенька мама, і він 1957 року переїхав туди, щоби допомагати їй. Працював у районній газеті та вчителював у вечірній школі. За півроку він захворів на онкохворобу і помер, не доживши два місяці до 25 років. За час перебування в онколікарні Степан Будний написав Анатолію Миколайовичу 13 листів, а вже 14-ий лист написала його мама, коли не стало сина. Їх Анатолій Добрянський зберігав впродовж усього життя, і нині листи Степана Будного можна прочитати у нашій бібліотеці. Смерть Степана Будного була серйозним ударом для Добрянського, адже їхнє творче життя лише розпочиналося.
Зважаючи на цей факт з життя Анатолія Добрянського, ми вирішили не розповідати вкотре його біографію, а показати через призму дружби. А для цього друкуємо листи, які Степан Будний, будучи важкохворим, писав своєму другу. І водночас розповідаємо про поета Степана Будного, якому виповнилося би 75 років.
Людмила ОСАДЧУК
З листів Степана Будного до Анатолія Добрянського
“Добрий день, Анатолію! Розраховую на те, що цей лист застане тебе у Чернівцях. Тривога не покидає мене всі ці дні. Як тобі відомо, це тривога про свою майбутню роботу. Після того, коли ти виїхав з Чернівець, я ще залишився там на пару днів. Наслідок – мене післали коректором у Вашківецьку районні газету. Не знаю, як тебе, але мене це ніяк не влаштовує. На 600 крб я можу знайти роботу будь-де…Не гаючи часу, почав шукати роботи на Тернопільщині... Дають мені пост секретаря у двополосній газеті або зав. відділом сільського господарства у чотирьохполосній. Отже, є всі підстви залишитися тут. 20 серпня остаточно вирішу, де я буду працювати. Пиши, як у тебе справи…Передавай привіт знайомим. Пиши – твій Степан. (13.VІІІ. 47 р.)”
“Дорогий Анатолій! Ти уяви собі: не пам’ятаю, чи я вчора написав тобі листа, чи ні. Де поділася пам’ять, і сам не знаю? … Та що там думати?! Сів і пишу цього листа.
Я оце вчора і сьогодні займався хазяйськими справами – возив дрова і вугілля. Справжній тобі господар. Мама радіє і ніби помолодшала... А взагалі-то я живу у роз’їздах. Приїжджаю на села. І, незважаючи на те, що зараз є багато часу, якось не можу звикнути писати вірші в конторах колгоспів, сільських радах і т.п… Тай, по-правді сказати, немає того настрою, який потрібен для писання. Ходжу втомлений, роздратований. Назавжди згубилися золоті студентські роки…А зараз, що не напишу – боюся людям показати…
А “Матерів поетів всіх століть” писав спеціально для тебе. Боявся одночасно: чи вони тобі сподобаються…Міцно обіймаю. Степан. (20. ІХ. 57 р.)”
“Дорогий Анатолій! І ось нове випробування в моєму житті. Доля завела мене в Тернопільській онкодиспансер. Поклали мене сюди 10 січня. Я, очевидно, тобі писав, що в мене з’явилася невелика опухоль на спині, а останнім часом – під лівою рукою. У вівторок робитимуть операцію. Як би там не було, трохи хвилююся. А поки що чекаю, нудьгую…Тому накупив конвертів і сів писати листи…Як завжди, у новій обстановці пишу вірші…Буду дуже радий, коли після операції одержу від тебе листа.
Дуже погана ручка, тому не буду більше писати. Та й що писати, коли я живу лише чотирма стінами палати, а довкола мене - хворі. Пиши, не відкладай. Міцно обіймаю. Твій Степан. (12.І.58)”
“Дорогий Толя! Завертівся я в Травневі дні, що навіть не зміг привітати вас із святом весни… Збірка ніби готова. Але я вже зараз бачу цілий ряд її недоліків…Тому я чекаю ваших критичних зауважень…Стан мого здоров’я такий же як і перше. На спині є якийсь нарив. Чекаю поки він прорветься. А лікарі говорять, що на днях робитимуть пункцію. Тепер я збираюся лікувати себе ще одним методом. Я дізнався про одну стару вчительку, яка досить успішно лікує дані хвороби настоєм із якогось коріння. Ти може смієшся. Але це дійсно так…Завжди твій Степан”.
“Дорогий друже! Пробач, що я трохи затримався із відповіддю на твого теплого листа. Просто не було настрою братися за перо. Тепер я чекаю ще однієї операції, яку зроблять на тому тижні. За діагнозом лікарів мені прийдеться лежати ще понад 2 місяці. Ти сам розумієш, як це трудно. З нетерпінням чекаю весни, а вона чомусь забарилася в дорозі. Єдина розрада – вірші. Можливо, вони занадто суб’єктивні і не мають широкого звучання. Та це мене аж ніяк не хвилює. Думаю, що творчість до деякої міри інтуїтивна. Знаю, що ти зразу мені заперечиш, і я не стану переконувати тебе…
Думаю, що у сильних духом людей страждання повинні перековуватися на мужність. Тому останнім часом я змінив загальний тон своїх віршів…А як ти живеш-поживаєш? Що пишеш? Будеш на вечері-зустрічі випускників, передай від мене всім друзям і викладачам палкий привіт…”
“Постарайся розізнати, що таке меланобластома, і напиши мені. Я дуже хотів би знати, що воно за штука і про ефект її лікування. Дуже боюся, щоби метастази не пішли в ліву руку Міцно обіймаю тебе. Степан.
P.S. Не бійся сказати мені правду. Я й так знаю, що моє захворювання злоякісне. Хочу мужньо дивитися правді в очі (26.ІІІ.58 р.)”
Від редакції: орфографія листів збережена.
22-08-2008, 11:38
0
6 518
