Єврейське кладовище прибирають іноземці

На єврейському кладовищі на вулиці Зеленій кипить робота: люди із серпами, лопатами, граблями і сапами копають, ріжуть, носять гілки з кущів. Це – волонтери з різних країн – США, Швейцарії, Франції, Німеччини, Австралії, Польщі – усього 11 осіб. Вони приїхали сюди за власним бажанням безкоштовно прибирати на цвинтарі. Більшість із них – історики за фахом і перебування у Чернівцях для них є набуттям цінного досвіду. Зокрема, так вважає Барбара Хмельовська з Польщі.
– Я навчаюся в Кракові на історичному факультеті, – каже Барбара. – Тут, на кладовищі, можна багато для себе дізнатися з історії. Тут є пам’ятник у формі дерева, дуже гарний. А ще чимало цікавих написів на надгробках. Наприклад, на багатьох надгробках є прізвище Московін – гадаю, це прізвище автора пам’ятників. Кожного дня ми очищуємо по 200-250 метрів території кладовища. Працюємо з 9.00 до 15.00. Відпочиваємо по-різному, але на дискотеку ще не ходили. Бо після роботи так втомлюємося, що хочеться прийняти душ і відразу лягти спати. Я вдома так не працюю, як тут, на кладовищі. Живемо в гуртожитку.
Усі волонтери у потертих джинсах, забруднених після робочого дня футболках, кедах і рукавицях. Одяг мокрий, бо на вулиці спекотно, а працювати справді важко. Руки і ноги подряпані колючками. Захистом від спеки чи дощу слугує альтанка на цвинтарі – там прохолодно і затишно. Час від часу хтось із волонтерів робить перекур, але ненадовго: соромно відпочивати, коли інші працюють. Навіть спілкуючись з кореспондентом "МБ", просять довго їх не затримувати.
Американка Джоанна Ліс приїхала сюди не лише прибирати могили. Вона хоче побувати на своїй історичній батьківщині – адже з Чернівців батьки її матері. Вони поховані тут, на єврейському кладовищі, але знайти їхньої могли пані Джоанна не може.
– Тут є одна могила Glaubach (саме таке прізвище моїх родичів), – розповідає Джоанна. – Проте це не мої родичі. Тому що могила доглянута, а хто ж тут мав за нею доглядати? Та й роки не збігаються. Батьки моєї матері померли 1918 року. На багатьох могилах написи стерлися, тож знайти місце, де поховані мої родичі, я не можу. Але це не страшно. Головне, що я побувала у Чернівцях, їхній батьківщині. Багатьом знайомим у США через Інтернет розповідаю про Україну і вони дивуються. Адже американці майже нічого не знають про Україну. Коли я сказала рідним, що хочу поїхати сюди волонтером, вони дивувалися: "Ти що, жартуєш? Навіщо це тобі?" Але я щаслива, що поїхала, бо тут дуже гарно. Трохи спекотно. Коли втомлююся, спираюся на пам’ятник і так відпочиваю.
Волонтери тільки шкодують, що кладовище не приходять прибирати самі чернівчани. Днями вони роздали оголошення про акцію, проте із тисячі відгукнулося лише декілька осіб. Одна із чернівчанок, яка прийшла допомагати, – 20-річна Марина Герман.
– Я не могла не відгукнутися на таку пропозицію, – каже Марина. – Це не тому, що я хотіла познайомитися з іноземцями і спробувати виїхати за кордон. У мене й без цього є можливість там побувати. Просто мені подобається спілкуватися з новими людьми, пізнавати інші традиції. Люди тут веселі, без комплексів. Вони можуть сісти на землю посеред площі. Для них це нормально. Доводиться пояснювати, що у нас усе трохи інакше. Ми потоваришували з француженкою Софією. Вона вчить мене німецької мови. Вже вивчила слова: "Мені тут дуже подобається", "сапа" і "спека".
На моє запитання, яка думка у волонтерів склалася про українців, усі відзначали особливості нашої моди. Кажуть, що наші дівчата роблять макіяж, одягають короткі спідниці і топи. А у них такий одяг означає, що дівчина хоче вийти заміж.
Організатором акції прибирання єврейського кладовища є Міріам Тейлор – керівник однієї з єврейських громад у США. "Я сама з Чернівців. Виїхала звідси 1945 року. Дуже добре пам’ятаю центр міста, будинок, у якому я жила. І пам’ятаю, що мій батько навчався на факультеті математики ЧДУ", – згадує жінка.
Галина МАРКІВ