Днями я подорожував рідною Путильщиною, побував у багатьох селах. Бачив, як живуть люди після паводка, що вони їдять, як добираються до навколишніх сіл.
"Чекали годину, доки "Фольксваген" вибереться з намулу"
Спочатку доїхали від Путили до Яблуниці. До Дихтинця добиралися мікроавтобусом. Від скелі не могли проїхати, тому пересіли на "Ниву". Від Усть-Путили повернули на Шпетки, де районне дорожнє управління прокладало дорогу власними силами (а точніше, екскаватором і двома самоскидами). Проїхати тут можна лише на автомобілях радянського виробництва – ВАЗ, "Нива", УАЗ, ГАЗ-66, але не на іномарках. Дорогою зі Шпетків до Стебні зустріли "Фольксваген пасат", який застряг у намулі. Чекали годину, доки він вибереться. Кидали у намул каміння, то ж авто потроху вибралося. У Стебнях дві жінки везли на скутері дитину. Коли трапився потічок, мати злізла зі скутера і перенесла дитину на руках через струмок. У Довгопіллі Верховинського району ми зайшли в один із магазинів. Продавець Валентина Кермач отримує для продажу 450 хлібин на день. Каже, що вистачає. Далі поїхали на Конятин, де зустріли Івана і Олега Плитчуків – мешканців Маріуполя Донецької області. Кажуть, що відпочивали у своєї сестри Марічки. Паводок застав їх у горах.
– Повітря тут чисте, свіже, горілка не б’є в голову, – розповідає Олег Плитчук. – Ходили по гриби, збирали малину. Коли була велика вода, дивилися у бінокль, бо сестра живе нагорі. Треба менше рубати лісу. У давнину ліс рубали лише взимку, коли не було соку в деревах. А тепер рубають увесь рік, та ще й не прибирають за собою. Треба розвивати зелений туризм, який дасть набагато більше прибутку, ніж ліс.
Наступна – Яблуниця. Власник одного з магазинів у селі розповідає, як привіз продукти:
– Взяв ГАЗ-66, доїхав до Довгопілля, одягнули на машину ланцюги, бо не могли виїхати на гору. Переїхали через гору, спустилися до Дихтинця, там чекала інша машина, якою з Вижниці привіз товар. І далі повернулися тією самою дорогою. Помітив, що дорога краще збереглася у Верховинському районі. Тому нам потрібно будувати зо два автомобільні мости, щоби легше було їхати.
У людей є молоко, сметана, кажуть жити можна, але бракує овочів, фруктів
Далі бачив, як перед Путильською РДА солдати підмітають площу. Хоча у нас на біржі праці є люди, які могли би цим займатися. Люди кажуть, що краще би вони заготовляли камінь на кашиці. Їхали через Шепіт. Там у церкві Святого пророка Іллі діти моляться, щоби більше не було паводка. А старожил села Розтоки Путильського району Василь Джуряк каже, що 1927 року було більше води на метр, ніж тепер, але не було стільки збитків.
А ще зустрів у Дихтинці молоду пару – Оленку Тонієвич і Михайла Слижука. Вони йшли з Довгопілля до Путили. Розповіли, що бачили на горі зсуви, що горбами їздили машини ГАЗ-66, ГАЗ-131, які везуть продукти з Дихтинця до Довгопілля, Конятина. Зараз люди там постійно ходять пішки, тому що це найкоротший шлях від Довгопілля до Путили. Михайло йшов за запчастинами до косарки, а Оленка – за магнітофонними касетами. Михайло навіть ніс Оленку на плечах.
Ділянку дороги від Підзахаричів до Розтоків робить підприємство "Карпати" (Луцьк). У них вісім самоскидів, три бульдозери і три екскаватори – все нове. Працюють з 7.00 до 22.00. Водій самоскида Володимир Ничай зауважує, що під самоскидом вагою 40 тонн дорога на Смугарів може завалитися.
Люди з Плаю печуть паляниці. Кажуть, що є молоко, сметана і жити можна. Але не вистачає овочів, фруктів. Треба, щоби хоч в одного були дріжджі, тоді вони розчиняють їх і передають тісто іншим. Так у всіх є хліб.
Як інструктор з туризму, можу сказати, що туристи можуть йти на відпочинок на категорійні спортивні маршрути першої-другої категорії складності, а також приїжддати на відпочинок у приватні садиби до Підзахаричів, Розтоків, Путили, Селятина, Сергіїв.
Руслан Мицканюк, лісничий Яблуницького лісництва Путильського держлісгоспу зауважує:
– Останні 50 років не було капіталовкладень у дороги, мости. Ті водоспоруди, що збудували наші діди в 1950-60-их роках, не витримали. Гроші були вкладені у відпочинкові комплекси, а не в інфраструктуру. Міст у Плаю знесло, як тріску, тому що дорожники не слухали нас і спорудили його висотою лише три метри, а треба було шість.
Коментар
Андрій ДУТЧАК, голова Путильської районної ради:
– Основне, над чим ми зараз працюємо, – це відновлення доріг. Проїхати можна до усіх сіл, але дуже погана дорога до Яблуниці, Довгопілля, Конятина, між Петрашами, Розтоками і Підзахаричами. Зараз ми відновлюємо тимчасовий проїзд до Шпетків, Стебнів, яким могли би проїхати автомобілі підвищеної прохідності – "Урали", ЗІЛ-131. Найбільший об’єм роботи між Петрашами, Розтоками та Підзахаричами – там дорога особливо понищена. Також розчищаємо річки, береги, дороги у місцях, де найбільше намулу – Сергіях, Путилі. Проблемно завезти важку техніку на Путильщину. Веземо її через перевали Німчич, Шурдин. З Чернівців дістатися до Путили можна лише через перевал Шурдин. Зараз укріплюємо дорогу через перевал. Ніхто поки що не ризикує здійснювати тут пасажирських перевезень. З четверга вже будуть їздити мікроавтобуси з Путили до Петрашів. Тобто, щоби добратися з Розтоків до Чернівців, потрібно буде кілометр пройти пішки (з Розтоків до Петрашів), а далі можна буде їхати. Ціни такі ж, як і були до паводків. Хліб навіть дешевший, ніж у багатьох інших районах (2,25 гривні). Нам дуже допомагає Миколаївська область, закріплена за нашим районом. На днях звідти нам привезли 200 тонн пшениці. Найбільше грошей на відновлення району дала фірма "ЄСК" з Кривого Рогу – 100 тисяч гривень. Загалом нам допомагають 10 областей. Також ми задіяли 190 людей, які стоять на обліку у центрі зайнятості. Зараз в усіх селах є світло, можливо, окрім кількох далеких хуторів. Телефонні сільські станції також ввімкнені по тимчасовій схемі. Лише шість хуторів відключені.
Віталій ДМИТРЮК, Галина МАРКІВ
