«Гостро реагую на будь-яку неповагу до міста»

Як змінюються Чернівці і чернівчани вже понад 35 років спостерігає Маргарита Курлікова. Саме стільки вона працює екскурсоводом, і подорожі за тими ж маршрутами їй не набридають. Пані Маргарита щоразу робить відкриття і для себе також.
– Тепер екскурсії стали значно цікавішими, бо раніше робили акценти на ідеології, а тепер можна насолоджуватися архітектурою та історією, причому такою, про яку раніше навіть пошепки не говорили, – зізнається Маргарита Михайлівна.
Свої екскурсії Маргарита Курлікова ніколи не підраховувала. Були часи, коли туристів з усього Союзу було дуже багато, на всіх не вистачало часу. А з 1992 року до Чернівців перестали приїжджати взагалі. "Це тривало десь до 2001 року, майже 10 років – нікого", – згадує Маргарита Михайлівна.
До Чернівецького бюро подорожей та екскурсій Маргарита Курлікова потрапила ще на початку 1970-их років, щойно його утворили колишні військові. Матеріали тоді перші екскурсоводи збирали по крихтах. А тепер жінка володіє чи не найбагатшим зібранням видань про Буковину й дуже цим пишається.
Спочатку екскурсійне бюро розробляло маршрути по місту, відтак до Хотина, Яремче і аж потім до Вижниці. "Вона й досі якась дивна, "Німчич" розрахований на заможних людей, а все, що для простіших туристів, – в дикому стані", – зауважує екскурсовод.
– Дуже цікавий маршрут до Білої Криниці. Чомусь чернівчани мало їдуть, а кияни туди щотижня автобусами навідуються. Цікава історія не тільки собору, але й власне старообрядництва. Коли розробляли маршрут до Білої Криниці, доводилося все записувати за священиком, інших джерел інформації тоді не було.
Нині Чернівцям бракує професійних екскурсоводів. Щоби стати фахівцем у цій справі, потрібно насамперед любити своє місто, вважає Маргарита Курлікова, і бути зацікавленим у професії, завдяки якій зараз багато не заробиш. Великі сподівання – на 600-річчя, адже до свята спеціально готують групу екскурсоводів. "Хоча, можливо, після святкування все залишиться по-старому", – зауважує Маргарита Михайлівна.
– У Чернівців досі немає гідної яскравої реклами. Якось мені до рук потрапив журнал "Академія", де журналістка інтерв’ю з письменником Юрієм Андруховичем розпочала з того, що Львів назвала депресивним, Чернівці хаотичними і напівзруйнованими, натомість проспівала дифірамби Івано-Франківську. І хто ж після цього в таке "напівзруйноване" місто поїде? – обурюється співрозмовниця.
Вона гостро реагує на будь-яку неповагу міста, в якому знає не те що кожен будинок, а мабуть, кожну цеглину. Тільки після того, коли туристи побачать Чернівці на свої очі, дивуються: "Думали, що тут – діра, а виявляється, таке надзвичайне місто". Архітектура захоплює всіх без винятку, особливо резиденція митрополитів та театр.
Самі чернівчани, вважає Маргарита Михайлівна, не надто люблять своє місто, хоча загалом знають його вулиці, цікаві будинки.
– Нині болить душа за будову теперішньої туберкульозної лікарні, яка цілком руйнується. А така гарна споруда! І фонтани там колись були, лоджії, декор... – з сумом каже екскурсовод. – Багато унікальних будинків, особливо в центрі, зараз у занедбаному стані, тому на них ніхто не звертає уваги. А насправді кожний з них має не тільки особливу архітектуру, але й надзвичайну історію.
Марина Карасьова