Спортсмени врятували 600 людей у затоплених селах

Сорок три спортсмени контрольно-рятувального загону обласної федерації спортивного туризму в Чернівцях під час повені на своїх катамаранах врятували понад 600 людей. Цей загін добровольців виявився на Буковині єдиним підрозділом, який мав у своєму розпорядженні засоби, здатні працювати в умовах сильної повені.
У складі загону – більшість цьогорічних випускників шкіл, студенти, підприємці, кілька пенсіонерів. Свою серію публікацій про рятувальників під час повені "МБ" вирішив розпочати саме з цих людей.
"Рятували і жінку, і двох кабанчиків"
Керівник загону, віце-президент обласної федерації спортивного туризму Володимир Захарчук, керував роботою під час стихії, координував дії рятувальників.
– У четвер ввечері мені зателефонував губернатор Володимир Куліш і сказав, що у затоплених гірських районах, окрім наших катамаранів, більше нічого не може допомогти. У п’ятницю вранці ми розпочали рятувальні роботи у селах Лукавці та Стара Жадова, – згадує Володимир Миколайович. – Коли виїхали на місце, побачили, що ситуація дуже серйозна. Повінь набула таких великих масштабів тому, що одночасно підвищився рівень води у трьох гірських річках – Сіреті, Черемоші та Пруті.
Першою, кого врятували, була бабця із села Лукавців Вижницького району, яка залишилася на острові, оточеному водою. Підійти до її хати було практично неможливо. Тож спочатку хлопці підпливли до будинку на катамарані, а потім перенесли її на руках.
У Вашківцях разом з міським головою рятували жінку, яка не хотіла йти із затопленого будинку, тому що у неї там залишалося двоє свиней. Тож рятували і жінку, і двох кабанчиків.
Роботи було багато, але хлопці – спортсмени і вони звикли до навантажень. Та все ж дуже важкими були рятувальні роботи у Новоселицькому районі. У селі Мамалига Новоселицького району через сильну течію не могли потрапити до одного із затоплених будинків. Зробити це вдалося лише з четвертого разу. У Маршинцях і Тарасівцях річка Прут розлилася трьома руслами. Течія була така, що хлопці на катамаранах ледве вигрібали. Були ситуації, що проривалися лише на моторному човні. Часто серйозними перешкодами були і городи, і паркани, і колючий дріт навколо багатьох господарств.
У Маршинцях перші на допомогу прийшли 13 спортсменів-водників з Новоселицького осередку федерації спортивного туризму, яким виповнилося по 14 -18 років.
Чоловік напідпитку забув у хаті батька-інваліда
– Ситуації були різними, – каже Володимир Миколайович. – Ми отримали команду насамперед рятувати дітей та літніх людей. Але були випадки, коли дітей доводилося витягувати із затопленої хати від батьків насильно. В одному з сіл батько не хотів відпускати четверо дітей, бо у нього на городі залишалися свині. Довелося використати силу, щоби врятувати дітей.
В іншому селі чоловік напідпитку о дев’ятій вечора, коли ми вже закінчували роботу, згадав, що у затопленій хаті залишився його батько-інвалід. Тож відправили рятувальників назад. Тоді я дуже хвилювався за хлопців. Вже було темно і вони могли напоротися на дріт чи паркан.
Найбільше обурив наших рятувальників випадок у Мамализі: ввечері хлопці вже закінчували роботу і раптом їм з одного будинку почав махати чоловік. Вони підпливли, запитують, чи потрібна допомога, а чоловік відповідає, що махав їм, бо хотів побачити, хто пливе.
Багато людей відмовлялися від порятунку, бо боялися за своє майно. У деяких селах людей звозили до одного з будинків у сухому місці і туди підвозили харчі та воду.
Рятувальники працювали п’ять днів. Було задіяно 11 катамаранів, які розраховані для екстремальних ситуацій.
– Відзначити когось окремо зі спортсменів неможливо, бо спрацювали всі відмінно, – каже Володимир Захарчук.
Зараз, після рятувальних робіт, спортсмени зізнаються, що під час повені продірявили майже всі катамарани і їхати на Чемпіонат України зі спортивного туризму вже не мають з чим. Та все ж рятувальними задоволені. Кажуть, робили це, не сподіваючись на жодні визнання та нагороди, головне було допомогти людям. За мужність і героїзм, виявлені під час стихії, рятувальники отримали грамоти облради та цінні подарунки.
Людмила Осадчук