Для “Смерічки” пошила костюми з власних фіранок

У селі Мілієво на Вижниччині мешкає 86-літня Ольга Курик, яка шила сценічні костюми для Софії Ротару, Назарія Яремчука, Павла Дворського, Василя Зінкевича, Володимира Івасюка та інших відомих артистів і колективів. Відома далеко за межами Буковини майстриня кореспондента “МБ” зустрічає в ліжку. Вибачається, що здоров’я вже не те і роки дають взнаки. Донька Іванна пригощає чаєм і солодощами.
“У сусідки пасла гуси, а та вчила мене шити і кроїти”
- Ще малою дуже хотіла навчитися шити. Вдома посуд стояв немитий, а я в сусідки пасла гуси, бо та три роки вчила мене шити та кроїти, – розповідає про своє дитинство Ольга Антонівна. – У п’ятнадцять записалася на місячні курси крою, шиття та плетіння. Згодом почала працювати в сільському побуткомбінаті. Сама придумувала різні незвичні моделі, прикрашала їх машинною та ручною вишивкою. Мені почали замовляти не тільки повсякденний одяг, а й сценічні костюми. Першими серйозними замовниками були танцювальний ансамбль “Смеречина” та вокально-інструментальний “Смерічка”.
1972 року на обласному конкурсі моди в Чернівцях Ольга Курик отримала перший приз за гофровану спідницю та вишиту сорочку. Тоді й почалася її співпраця з Василем Зінкевичем – солістом ВІА “Смерічка”. Вони разом творили костюми для ансамблю: Зінкевич розробляв ескізи, а Ольга Антонівна з помічницями шили. Навіть переїхавши до Луцька, артист замовляв сценічний одяг для ансамблю “Свитязь”.
- Якось повертаюся додому, а на вікнах немає фіранок, – сміється невістка Тетяна. – А я лише їх попрала і повісила чисті. Подумала, що вкрали. А батько каже: “Не хвилюйся, це мама їх зняла та пошила з них костюми для ансамблю “Смерічка”. Він має виступити у Москві на конкурсі “Алло, ми шукаємо таланти”.
Шила сукню для Софії Ротару на фестиваль “Золотий Орфей”
- Якось Василь Зінкевич запропонував мені пошити сукню для Софії Ротару, – пригадує Ольга Антонівна. – Тоді Софійка ще не була такою відомою, а лишень збиралася виступити на болгарському фестивалі “Золотий Орфей”. Розробити модель одягу мені допомогла Алла Дутківська. Це було розкішна червона сукня, розшита бісером і намистинками, з візерунком у вигляді ромбів. Пізніше я не раз бачила, як вона в ньому виступала та на обкладинках глянцевих журналів. Після цього Софія Ротару ще декілька разів зверталася до мене і замовляла різні костюми.
В одному із привітань майстрині популярна артистка написала: “Костюми, виготовлені вашими руками, сяють всіма барвами веселки і відображають колорит буковинського краю. Я не перестаю захоплюватися безкінечною вигадкоюю, творчою фантазією, майстерністю ваших виробів, у яких, наче в дзеркалі, відбивається ваша душа”.
- Я також шила костюм для відомого російського поета Євгена Євтушенка. Це було десь 1975 року, коли він повинен був виступати в Німеччині, – розповідає майстриня. – А для Назарія Яремчука, який після інтернату хотів вступати до університету, пошила пальто з власної тканини, бо він не мав за що його купити. Тоді й уявити собі не могла, що шию для майбутнього співака – улюбленця українців. Згодом вже постійно моделювала і шила для нього костюми.
“Співали “Многая літа” так голосно, думала, стіни впадуть”
- Усе моє життя пройшло в стінах побуткомбінату. Не було навіть часу побігти на обід, тому їжу мені приносили з дому, – каже Ольга Антонівна. – Понад сто дівчат я навчила шити, вишивати, плести. Нещодавно чула, що одна з моїх учениць хоче відкрити цех з пошиття одягу. Радію за неї. Знаю, що моя праця не була марною. Й досі підтримую зв’язок із ансамблем “Смеречина”. А мої витвори можна побачити по всій Україні та за її межами. Було дуже приємно, коли на мій 60-річний ювілей завітав Буковинський ансамбль пісні і танцю. Він так голосно співав “Многая літа”, що я думала – стіни впадуть. Моїми частими гостями були Володимир Івасюк, Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Павло Дворський.
Свого віку Ольга Курик доживає з дітьми, онуками і правнуками. І хоча не всі вони живуть біля неї, часто навідуються.
- Маю щасливу старість, - каже старенька. – Діти у мене хороші: Іванна – вчителька музики, Олександр – інженер. А ще маю восьмеро онуків і п’ятеро правнуків. Усі вони потрохи доглядають за мною. За свою працю отримала безліч нагород. Буває, розкладу їх на столі й мовби бачу свій творчий та життєвий шлях. Найголовніше в своєму житті я зробила: виконала заповіт батьків: “Аби тебе, доню, ніколи не полишала людська шана”.
Марина Чорней