“Іноземці радіють, коли рвуть черешні з дерева, і просять покосити траву”

До Вороновиці Кельменецького району, де розташований один із осередків “зеленого” туризму на Дністрі, можна їхати через Кам’янець-Подільський до села Устя, а звідти поромом переправитися у Вороновицю. Переправа коштує дві гривні з особи і 20 гривень - за легкове авто. А можна добиратися через Кельменці. Відстань обох шляхів однакова – 103 кілометри. Але через Дністер цікавіше. У цьому переконалися корепсонденти “МБ”.
“Пити компот із фруктів краще, ніж “Фанту”
Дістатися до обійстя Антоніни та Сергія Толпигіних допомагає водонапірна башта та капличка. Господарі зустрічають радо та одразу пропонують відпочити у літній альтанці, яка знаходиться на зеленому подвір’ї. Жінка готує до столу мамалигу, яєшню з підчеревиною, сало, кисляк та запашний компот із фруктів. І хоча напій ще теплий, чудово освіжає у спекотну погоду. Відчувається смак шипшини, яблука та полуниці.
- Це краще, ніж пити “Фанту”, - зауважує Антоніна Миколаївна. – Вороновиця – півострів і клімат тут такий, як у Криму. Тому овочі та фрукти дозрівають на два тижні раніше, ніж на Буковині. Гадаю, багатьом буде цікаво пожити тут декілька днів. Можна буде погуляти околицями та покататися на Дністрі.
Коли заходиш на кухню, у ніс б’є приємний запах хвої. Гілки хвої та трави, які жінка збирає сама, сушить на електросушці. У хаті підлога та всі меблі воготовлено з сосни. Дерево вкрите лаком, тому виглядає по-святковому. А ванна та туалет не поступаються кращим чернівецьким готелям.
- У двох кімнатах можуть розміщуватися до шести осіб – по двоє на ліжку, а для третього можна розкласти лавицю. Доба проживання з дворазовим харчуванням – сніданком та обідо-вечерею – коштує 150 гривень, - розповідає Сергій Миколайович. - Інтер’єр сільської хати вирішили оживити арками. Хоча дуже важко було переобладнувати. За історичними мірками будинки зовсім нові – усього 30 років. Коридор, дві кімнати і кухня. Село вибрали випадково. Побачили, що продається будинок. Кримський клімат, ростут кавуни. Приїхали, подивилися, сподобалося – купили. Ідея облаштувати місця відпочинку з’явилася пізніше. Ділянки тут стандартні – по 12 соток. Купили ділянку три роки тому за безцінь, а ремонт обійшовся дорого. Потім сусід запропонував купити ще й другу хату. Зараз маємо три хати. Дві добудовано, а останню доробляємо.
З сауни взимку можна вистрибнути у кучугуру снігу
На подвір’ї з колишньої літньої кухні зробили сауну з басейном. Через прозорі двері надвір узимку можна спостерігати, як падає сніг, а за бажанням, вискочити у кучугуру. Поки що господарі беруть за годину перебування у сауні 80 гривень, але кажуть, якщо буде попит, підвищать плату до 200 гривень, як у місті.
- Коли робили санвузли, довелося проводити каналізацію. Воду гріє двоконтурний котел. Село з цієї точки зору вибрали вдало, бо через рік після того, як ми купили ділянку, у село провели газ. Ми теж активно брали у цьому участь, - каже чоловік. – Не очікував, що облаштування сауни буде на стільки дорогим, особливо басейну. Внутрішнє обладнання обійшлося нам ще за цінами трирічної давннини – семи тисяч гривень.
Обійстя обнесене тином, який господарі плели самі.
- Це настільки просто! – каже подружжя, яке мешкає у Чернівцях. - Дерево ж вирубують уздовж доріг. Як тільки відбувається чистка, треба помітити, де найбільше деревини. Щоби не спалили, треба встигнути забрати. Тин сплетений з клену, є трохи акації, а внизу – верба. Тин плели тиждень, не поспішаючи.
Такий відпочинок у Європі коштує дорого, а у нас - як все
До Антоніни та Миколи приїжджають переважно іноземці, які дізнаються про місце відпочинку від знайомих подружжя. Буковинці – рідше, адже ще не знають про сільський туризм у Вороновиці. Найчастіше бувають друзі на запрошення господарів.
- Коли були поляки, їх здивувало, що Дністер - дуже чистий, - розповідає Антоніна Миколаївна. – А німка була у захопленні від нашого городу. Їй так сподобалося, що помідори, перець, часник зривають з городу і тут же кладуть у салат! Вона каже: “У нас це так дорого!” “А у нас, - відповідаю, - так, як все”. Приїжджали також друзі дочки з Нової Зеландії та Англії. Коли ми їх возили на оглядини місцевості, скрізь можна було зупинитися та покуштувати дикої черешні. Іноземці запитують: “А чиє це?” – “Наше”. Будь-ласка – рви! Черешні, абрикоси, шовковицю. У них це викликає захоплення, коли можна зупинитися і скуштувати справжнього – кислого чи солодкого, але без хімії.
- Ми ще до цього всього даємо ручною косою покосити траву. Якщо у нас викошено, знаходимо, де потренувати, - доповнює Сергій Миколайович. - Грошей поки що за це не беремо. Є охочі посапати. Але ми поки цим не займаємося. Чув, що німці приїжджають на Буковину, їм дають посапати і ще й гроші за це беруть. Це ж справжнісінький екологічний туризм. Зараз працюємо над сайтом. Так і назвемо “Літо в селі”.
Ольга Гнідан