Вироби відомого різьбяра, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Василя Явдошняка можна побачити у багатьох українських та зарубіжних музеях, приватних колекціях.
Із 22 професій вибрав різьблення по дереву
Із Василем Явдошняком кореспондент “МБ” зустрівся у майстерні Вищого професійного художнього училища № 5, де той працює. На столі лежать розпочаті велика таріль, присвячена воякам УПА, та дерев’яна адресна папка, яку різьбяр хоче приурочити 600-річчю Чернівців. Василь Михайлович скаржиться, що скоротили його предмет із мозаїки та різьби по дереву.
- Навіть не уявляю собі, що не треба буде йти на роботу, зустрічатися з учнями, – важко зітхає. – Дружина померла, донька живе своїм життям. Дуже хотілося би ще попрацювати – хоча би до півстолітнього ювілею. У листопаді мені виповниться 80 років, 49 із них присвятив цьому училищу.
- Я прожив важке життя, – каже, витираючи сльозу. – Ще малим залишився сиротою – батьки померли від тифу. Народився у Печеніжині на Івано-Франківщині – батьківщині відомого опришка Олекси Довбуша. Мою долю та професію визначила екскурсія до Коломийського музею, куди нас привела вчителька “Рідної школи” Марія Бровчук. Там я побачив дуже гарну дерев’яну церквицю, складену з маленьких брусиків, а також різьблені тарелі, скриньки, топірці... Закінчивши семирічку, не роздумуючи, вступив до Коломийської промислової школи, де з 22 професій вибрав різьблення по дереву. 1944 року до нас докотився фронт і училище закрили. Щоби не померти з голоду, найнявся до однієї господині – пас корови та коні. Коли 1946 року в Коломиї відкрили ремісниче училище, кинув наймитувати та подався туди вчитися. Нам видали спецформу, безкоштовно годували – давали тричі на день по 200-300 грамів хліба, миску картоплі на всіх, чай.
За герб платили триста карбованців
1948 року Василь приїхав за направленням у Чернівці на меблевий комбінат.
- Із братами Івасюками робили ми меблі для київських магазинів, де було дуже багато різьби, – розповідає майстер. – А ще виготовляли судійські меблі для всього Радянського Союзу. Їх можна побачити у старих фільмах. Зараз таких уже не роблять. Нам добре платили – 300 карбованців за один вирізьблений герб на кріслі судді. Саме тоді комбінат отримав американський верстат, який мав 18 тисяч обертів. Ми з хлопцями так натренувалися, що за три дні вирізали два герби. Гроші ми мали, але купити не було що, у магазинах було порожньо.
Тоді трапився випадок, який міг закінчитися дуже трагічно для молодого хлопця. Ще й зараз Василь Михайлович згадує про нього зі страхом. Якось у суботу після роботи поїхав він у село до сестри. Думав розжитися на продукти, бо їсти хотілося. Та вона нічого не змогла дати братові – в самої четверо дітей було. З порожніми руками Василь повертався до Чернівців рано-вранці. Потяг затримався, і він запізнився на роботу на 20 хвилин.
- А тоді був наказ Сталіна: за десять хвилин запізнення давали чотири роки в’язниці, – пригадує чоловік. – Забрали мене в контору і почали оформляти документи в прокуратуру. Пішли до директора комбінату Яна Городецького підписувати, а він відмовився і взяв усю відповідальність на себе. Дали мені сувору догану з попередженням. А міг потрапити до в’язниці на багато років, і моє життя було би скалічено назавжди.
Маршала Гречка зробили за одну ніч
1959 року Василя Явдошняка запрошують викладати в Чернівецьке ремісниче училище №5. Молодий викладач організував гуртки, де навчав учнів різьбити.
- Першою серйозною нашою роботою був художній пласт “Слава Радянській Україні”, який мав метр ширини і два – висоти, – пригадує Василь Михайлович. – На ньому жінка-українка тримає вінок із гербом. 1962 року в Монреалі організували першу після війни всесвітню промислову виставку. Україна мала свій власний павільйон, який прикрашав наш пласт. Нам його не повернули. Пізніше я його повторив, і він стоїть у музеї училища.
Я робив портрети багатьох президентів. Якось викликає мене директор училища і каже, що є завдання з Москви – треба зробити портрет президента Фінляндії Каліо Урхо Кекконена. А я його навіть ніколи не бачив. Мені прислали фотографію президента, яка зберігається у мене досі. Взяв я собі на підмогу одного учня. Ми виклали цей портрет зі шпону, відправили в Москву. Звідти прийшла медаль і сто карбованців премії. Не пройшло і декілька місяців, як замовляють портрет президента Куби Фіделя Кастро. Думаю собі, з чого можна зробити таку велику бороду. Виклав її шпоном із темного горіха. Використав також явір, черешню, дуб, клен. Москва медалей не шкодувала – мене знову нагородили. Та найбільше клопотів завдав мені портрет маршала Радянського Союзу Гречка. Його повинен був везти до Москви тодішній секретар обкому партії Дикусаров. Зробили ми той портрет, а на деревообробному комбінаті під час пресування його зіпсували. Прибігає до мене наляканий директор училища, плаче, бідолаха. Терміново привезли на таксі двох моїх учнів, дістали три настільні лампи. Ми працювали всю ніч: я набирав голову маршала, а хлопці – піджак із орденами. Було саме 9 Травня – День Перемоги. Коли ми закінчили, на Соборній площі вже почав грати духовий оркестр. Спеціально запустили деревообробний комбінат, щоби спресувати портрет. Після обіду Дикусаров полетів до Москви. Так що все закінчилося добре. Робив я і ювілейну папку з портретом Леоніда Брежнєва до його 70-річчя . Її потім показували по телевізору. Зараз вона знаходиться в музеї Брежнєва в Дніпропетровську. Викладав також шпоном портрети Михайла Горбачова і Володимира Щербицького. Останньому виготовив ще й інкрустований шахматний столик і два крісла з червоного дерева. Їх забрали прямо з виставки. Останню роботу робив для екс-губернатора Бауера на його 40-річчя – інкрустував футляр для рушниці. Так що з подарунками мені щастило. Папки з рапортами усіх партійних з’їздів теж були мої. Деякі робив із білого явора, виглядали вони вишукано.
Всіх виробів Василя Явдошняка не перелічити. Їх навіть не сотні, а тисячі. Оздоблені рідкісним різьбленням та інкрустацією тарелі, вази, альбоми, адресні папки, кубки, хрести, підсвічники, топірці, мечі, прикраси, меблеві набори... Його скриньки, зроблено у вигляді цимбалів, інкрустовано бісером і перламутром, – унікальні, такі не робить більше ніхто. Якби зібрати всі роботи майстра, то вийшла би величезна виставка. А нагород і медалей він отримав стільки, що й не пам’ятає. Лежать, каже, вдома в ящичку. Проте не нажив знаний різьбяр на своїх унікальних виробах великих статків, бо не продавав їх, а дарував – друзям, знайомим, музеям.
Надія Будна
