Уже 12 років будь-яку вільну хвилину від роботи і побуту 45-річні чернівчани Тетяна та Олександр Зяблюки присвячують улюбленій справі – сідають на мотоцикл і вирушають в мандрівку. Вдень вони із зачісками та в костюмах вирушають на роботу, Тетяна – розкрійник на фабриці “Трембіта”, а Олександр – наладчик на цьому ж підприємстві. А у вихідні перевдягаються у “шкіру” і цілком поринають у своє захоплення – на двох колесах пізнають світ.
„Настрій поганий… То просто зібралися вдвох і поїхали”
- Ми не просто катаємося дорогами, ми бачимо світ, різні міста, – каже Тетяна Зяблюк. – Відвідуємо музеї, фортеці, визначні місця, насолоджуємося архітектурою та природою. Адже мотоцикли не єдине наше захоплення. Ми їздимо і на риболовлю, і за грибами, є дуже багато можливостей цікаво провести час.
- Дванадцять років подорожуємо. Навіть буває, що прийшли з роботи, побут набрид, настрій поганий… Просто зібралися вдвох і поїхали, – підтримує розмову Олександр.
Тетяна спростовує негативний стереотип про байкерів, як немитих, нечесаних і нетверезих маргіналів. Хоча зізнається, що й сама думала стереотипами, доки окрім подорожей вдвох, подружжя не стало брати участь у байкерських зборах.
У Чернівцях байкери збираються щосуботи, а також спілкуються із своїми однодумцями з інших міст та країн, їздять на фестивалі. Нещодавно був байкерський зліт у Яремче, потім у Заставні, Косові на Прикарпатті… Все літо в байкерів давно сплановане, бо їхній рух сезонний. І доки тепло потрібно встигнути побачити щонайбільше.
– На Буковині цього літа був перший байк-фест, усі події ми знімали на відео і запис з’явиться в Інтернеті. Щоби кожен міг подивитися і наступного року захотів приїхати до нас на Буковину.
„ Що на заводі зробили неправильно, переробив”
Олександр захоплювався мотоциклами з дитинства. “Діфіан”, на якому подружжя мандрує, вони купили. Але до цього чоловік практично ні з нічого зібрав три мотоцикли.
- Цей я просто купив і переробив те, що на заводі зробили неправильно, – сміється Олександр Зяблюк.
Крім того, він встановив вентилятор, прикурювач, обладнав пасажирське місце так, щоби Тетяні було зручніше, адже долають вони на двох колесах чималі відстані. Мріють про кращий мотоцикл, але наразі ще не зібрали кошти. Улюблена фірма Олександра – “Ямаха”. “Наш мотоцикл вдосконалювати вже не треба, все влаштовує, можливо, ще би трохи більше комфорту для дружини, ось і все”, – додає чоловік.
Загалом байкери вважають, що кожний з них повинен досконало знати свою техніку, хоча б тому, що в дорозі різне можне трапитися. Поломка не повинна застати зненацька. І якщо молоді байкери ще багато чого не знають, досвідчені їх вчать, допомагають.
- Мотоцикл у нас не швидкісний, це круізер, – пояснює Тетяна. – Нам швидкість і не потрібна. Ми хочемо все навколо бачити, а в швидкісних потрібно тільки на дорогу дивитися. Тому їздимо зі швидкістю 70-90 кілометрів на годину, не більше.
У шкіряному одязі найзручніше подорожувати
Для мандрівок подружжя вдягається в шкіряні штани та куртки. Так вдягаються всі байкери і не тому що це неодмінний атрибут, просто шкіра натуральний і зручний матеріал – не брудниться, не продувається вітром, захищає тіло.
До поняття “жінка-байкерша” фанати мотоциклів і доріг ставляться по-різному. Скажімо, дехто вважає, що дівчата повинні бути романтичними, ніжними і надихати чоловіків саме як пасажирки. Принаймні серед чернівецьких байкерів жінок за кермом немає.
Тетяна Зяблюк не вважає, що жінка не може бути за кермом мотоцикла. Наприклад, Олександр навчив її водити. Але коли жінка бачить на трасі багато автівок, які наближаються, то стає лячно, що може побити дорогу техніку. Тому спокійніше почувається на пасажирському кріслі за надійною спиною чоловіка.
Свій мотоцикл подружжя Зяблюків ніколи не проміняє на автомобіль. Вони вважають, що там, де не можна проїхати на чотирьох колесах, завжди проїдеш на двох. Справжній рух, повітря, швидкість можливо відчути тільки за кермом мотоцикла.
- Відчуваєш щільність повітря. Коли їдеш на швидкості, розставляєш руки, і виникає відчуття птаха в польоті, – описує свої враження Тетяна і сміється: – Кажу чоловікові, що буду їздити з ним, доки зможу вилізти на мотоцикл. А він жартує у відповідь, що придумає для мене якусь драбинку. Думаю, скільки буде насправді здоров’я та сил, стільки й подорожуватимемо на двох колесах.
Марина Карасьова
