Минулого понеділка екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка Печерський суд засудив до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна та забороною впродовж трьох років обіймати державні посади. Екс-посадовця і лідера "Народної самооборони" визнали винним у перевищенні службових повноважень.
Реакція Євросоюзу і США була різкою: в Україні немає незалежного правосуддя. А сам Юрій Луценко після оголошення вироку заявив, що рішення було заздалегідь підготовлене в Адміністрації президента Януковича.
Розповісти більше про судовий процес, мотиви жорсткого вироку і його наслідки для країни "МБ" попросив в Олеся Донія, народного депутата від фракції НУ-НС, одного із соратників Юрія Луценка:
– Не лише вирок суду, але й весь судовий процес свідчив про вибірковість правосуддя. Про замовлення цього суду, про скоординованість дій силових структур, зокрема СБУ, Генпрокуратури, МВС і суду. А також про те, що влада хоче відновити в українців ген страху, який був десятиріччями через репресії, голодомор тощо. У несправедливому і вибірковому правосудді ми можемо пересвідчитися, наприклад, у такому порівнянні. Син голови Укравтодору Демішкан лише через те, що його тато друг Януковича, за доведене вбивство, вчинене групою осіб на чолі з ним, отримав два роки умовно. Вони вбили бізнесмена – прив’язали до батареї і скинули в воду. А Юрій Луценко ще до вироку суду сидів рік і два місяці за звинуваченням, що повільно читає свою справу.
"Юра говорив, що його заарештують. Він це знав"– На вашу думку, вирок був політичною помстою за 2005 рік?– Вибір впав на Юрія Луценка не випадково. Але не лише через його політичну позицію. Хоча він і був достатньо радикальним опонентом Партії регіонів, говорив різкі слова і вчиняв різкі дії стосовно керівників цієї партії. Але судовий процес над ним – це також виклик громадськості. І це свідомий виклик. Показати, якщо за абсурдним звинуваченням може бути неадекватно велике покарання для відомого політика і екс-міністра, то чого очікувати громадським активістам у невеликих райцентрах? Очевидно, це робиться з метою залякування суспільства, щоби люди не вдавалися до громадського протесту і боялися перебувати в опозиції. Тобто це не просто помста, це ще й залякування суспільства.
– Ви перебували в залі суду під час оголошення вироку. Чи вдалося поговорити з Юрієм Луценком? І якою була атмосфера в залі суду?
– Судове засідання відбувалося в не дуже пристосованому до цього приміщенні. Воно не могло вмістити всіх, хто хотів потрапити: дипломатів, журналістів, громадсько-політичних діячів. Тому спілкуватися можна було лише вигуками. Луценку тричі потрібно було вигукнути те саме речення, щоби я зміг його почути. Підступитися до нього було непросто. Також було показово, як зневажливо поставився суд до людей. Мікрофони, які були на попередніх судових засіданнях, судді цілеспрямовано не використовували. Тому майже п’ять годин зачитування вердикту нічого не було чути не лише громадянам, але й підсудному та адвокатам. Це робили свідомо.
– Юрій Луценко неодноразово говорив, що готовий до такого вироку...– Безперечно. І коли ми півтора року тому збиралися, Юра говорив, що його заарештують. Він чітко це знав, але йшов із піднятою головою, бо розумів, що правий. Під час оголошення вердикту Луценко жартував, спілкувався із журналістами та друзями. Бо цілком розумів, що рішення суду не залежить від правових аргументів. Більше того, він говорив, що цей вердикт має стати прикладом для демократичних сил. Про те, що поодинці переб’ють кожного, тому необхідне єднання. А після додав, що розуміє, що на свободу він вийде лише тоді, коли буде відсторонена ця "влада мафії".
– Як почувається пан Юрій?– Під час судових засідань всі могли побачити, що є проблеми, коли Луценко довго стоїть. Це йому давалося важко. Але я не хочу вдаватися в подробиці, оскільки це особиста справа.
– Чи є надія на пом’якшення вироку в апеляційному суді? Що буде далі?– Ми прекрасно розуміємо, що нинішня судова система далека від правочинства. Тому вирок і будь-які його кореляції залежать не від суддів, а від того, хто їм дає згори вказівку. А хто це – Президент чи хтось із президентської адміністрації – для громадськості не зрозуміло. Але те, що рішення ухвалюють не самі судді, – це очевидно.
Лібералізації режиму не буде– Чи посилиться ізоляція з боку Європи і США, зважаючи на їхню реакцію на вирок?– Критика посилюється, але нинішня влада в Україні завжди зневажливо ставилася до публічної політики і до політичних заяв. Для них важливі лише або сила, або гроші. Тому, очевидно, доки не будуть запроваджені санкції проти конкретних людей, як, наприклад, до чиновників із Білорусі, доти змін у політиці нинішньої влади очікувати не доводиться. Лібералізації режиму не буде. Коли Захід це усвідомить, тоді і почнуться більш жорсткі дії.
– Євроінтеграції, обіцяної владою, нам теж не бачити? – Гадаю, нинішня влада чудово розуміла, що жодної євроінтеграції не буде. Цю риторику використовували, бо її позитивно сприймало суспільство. З відсутністю демократії і правової держави, з політичними репресіями ми Європу не цікавимо.
– Рано чи пізно Янукович і команда підуть. Чи теперішні переслідування опозиції не започаткують традицію, коли наступна влада ув’язнюватиме своїх попередників?– Треба ув’язнювати не попередників, а злодіїв. Це різні речі. Як на мене, є два варіанти: революційний і еволюційний. Революційного є різні приклади: від найбільш жорсткого, який був у Румунії, коли влада Чаушеску не хотіла ні демократизації, ні віддавати владу. Це закінчилося розстрілом Чаушеску і його дружини. Були м’якші варіанти з поваленням Берлінської стіни, влади і люстрацією політиків. Або в Польщі, де зміна влади відбулася через круглий стіл. Всі варіанти в Україні можливі. Який із них буде прийнятий суспільством – це питання до суспільства. Звичайно хотілося, щоби влада змінилася в демократичний спосіб на виборах. І відповідно, щоби потім ув’язнювали не попередників, а лише винних за злочини перед державою. Бо, як на мене, Харківські угоди – це злочин. Але розбиратися із цим повинна нова судова влада. Не та, яка є зараз. І це проблема, бо з тим суддівським корпусом, який є нині, сподіватися, що за нової влади будуть справедливі рішення, не доводиться. Тому я висунув би ідею, що на перших етапах мусить діяти трибунал. Туди обрати людей з юридичною освітою, яким довіряє суспільство. Їх не так багато, але вони є. І вони розглядали би найодіозніші випадки і ті, які стосуються найвищих посадовців.
Марина Карасьова
1-03-2012, 15:44
0
2 262
