«У нас «совок» ще не вмер до кінця»

22-й День Незалежності відзначає Україна 24 серпня. Після багатьох років із часу розпаду Радянського союзу чимало українців так і не відчуває того, що проживає в незалежній суверенній державі.

Що змінилося за ці 22 роки роки для звичайних людей і якими вони були для відомих українців?
На вулиці Ватутіна у Чернівцях торгує городиною Марія Степанівна із Кіцманщини. Пенсія старенької – 1000 гривень, тому овочі з власного городу дають хоч малий, але прибуток.

– Про яку незалежність можна говорити, якщо ми так бідуємо? Ви ж бачите, як мене тут ганяють міліціонери, – каже жінка. – Керівництво, яке живе за наш рахунок, лише кишені набиває грошима, а нам тут помідорами заважають торгувати. Щоб ви так жили, як ми! – викрикує жінка побажання укра­їнським чиновникам.

Жінка вважає, що справжня незалежність в Україні буде тоді, коли зміниться влада.

– Були часи за незалежності, коли жилося трохи легше, – продовжує жінка. – І грошей було більше, і про українське трохи дбали. А зараз що? Вони в Росію нас хочуть всунути?

– Такого безпорядку, хабарництва і зухвалого ставлення влади до народу, як зараз, я не пригадую навіть з часів комунізму, – каже Марія Степанівна. – Тоді хоч ціни були сприятливішими. А зараз що? Землю виорати – грошей треба, за газ і світло – заплати, а на хліб вже не залишається. Гадаю, колись це все ж таки закінчиться в нашій державі – коли до влади прийдуть розумні люди, а не бандити. Я вже того не побачу, але дай Боже, щоб мої онуки до того дожили!

Періодом постійного "кочування" і нерозуміння того, що відбувається, запам’ятався
24-річному чернівчанинові Олександру БУЛІЧУ початок 1990-х років.

– Для моїх батьків це було своєрідне "перезавантаження", – каже він. – Мій батько був військовим. На той час служив у Таджикистані. Можете собі уявити, що він відчував, коли країна, заради якої він попхався туди, зникла. Армія стала нікому непотрібною. Треба було шукати нові шляхи заробітку.

– Як це вплинуло на мене? – продовжує хлопець. – Переїзди, гуртожитки й абсолютне нерозуміння того, що ж відбувається. Пам’ятаю, як батьки принесли мені футбольний м’яч з ринку і я побачив на ньому цінник. Кілька мільйонів! "Оце ми багаті", – думав я. А чого ж тоді так погано живеться? Зараз можу сказати одне: нашій незалежності заважає залежність у головах людей. Їм ця свобода не потрібна. Якби не Інтернет, взагалі нічого за 22 роки не змінилося б. 
Микола КОБИЛЮК