Соціальні медіа зробили революцію в арабському світі. Принаймні так стверджують чимало експертів. Завдяки соціальній мережі Facebook на площі Каїра вийшли сотні тисяч демонстрантів і змусили президента Хосні Мубарака піти у відставку. Заклики до повстання миттєво поширювалися у мережі. Очевидці інформували світову спільноту про події у країні в он-лайн режимі. Чому соціальні мережі мають такий потенціал та якою є їхня роль в авторитарних країнах, з’ясовувала кореспондент "МБ".
Владі некомфортно в Iнтернеті, адже там конкуренція
Однією з найактивніших користувачів соціальних мереж Facebook, Twitter, LiveJournal в Україні є народний депутат Леся ОРОБЕЦЬ. Кількість її "друзів" у Facebook сягає п’яти тисяч, у Twitter за нею "стежать" майже чотири тисячі користувачів, ледь не щодня політик виставляє пости (публікації, – авт.) у "Живому Журналі".
– Уявіть, що ви живете у державі, де в одному з великих міст відбуваються масові акції протесту проти підвищення цін та урізання зарплат. Усе місто протестує: перекрито рух залізницею, взято штурмом телеграф і пошту. Після цього відбувається розстріл демонстрантів. А тепер уявіть, що живучи в іншому місті цієї держави, ви нічого про це не знаєте, – наводить приклад політик. – Такі події відбувалися у Новочеркаську 1962 року. П’ять тисяч людей вийшли на вулиці, зупинили потяг із Москви і вимагали повернення цін до попереднього рівня. Нерви здали у тодішнього міністра оборони, і він дав команду розстріляти. Про ці події суспільство не знало нічого до 1992 року, доки не було відкрито архіви. Проте про теракт у "Домодєдово" світ знав за лічені хвилини. Новина розповсюдилася у Twitter. Це і відрізняє наше покоління від тодішнього.
Чому влада так боїться Інтернету, зокрема соціальних медіа? Тому що влада завжди почувається дискомфортно, коли є конкуренція – коли потрібно конкурувати за місця у парламенті, за якість соціальних ініціатив і законів. А Інтернет – це те місце, де встромлюють шпильки та критикують, а не лише гладять по голові.
На думку політика, виходів у влади є два.
– Перший – перекрити доступ, обмежувати права і встановлювати цензуру, як, наприклад, у Китаї. Інший – співпрацювати, йти до людей і сподіватися, що твої ініціативи підтримають або ж розкритикують, – каже Леся Оробець.
У випадку проблемних демократій несприйняття владою соціальних мереж перетворюється на залякування, тиск і переслідування.
– Такі факти бачимо не лише в Ірані та Росії, але й в Україні, коли блогерів викликають на допити, – говорить депутат. – Але треба розуміти, що будь-який тиск чи намагання перекрити доступ має зворотній ефект.
Коли буде спільний інтерес, соцмережі спрацюють
– Питання у тому, комунікація у соціальних мережах призведе до дій чи просто залишиться балаканиною. Що точно дадуть соціальні медіа в Україні, так це відчуття того, що нас багато. Соціальні мережі мають стати в Україні не лише простором для спілкування, а й способом координації зусиль, – каже політолог Андрій КРУГЛАШОВ. – Плюсом приходу в соціальні мережі українських політиків є налагодження комунікації з виборцями. Гадаю, українська влада, крім окремих політиків, поки що не розуміє інструменту соцмереж.
Експерт зазначає, що не лише владна еліта, але й саме українське суспільство не зовсім усвідомлюють потенціал соціальних мереж.
– Засіб отримали, а як ним користуватися, розуміють не всі. Коли громадськість усвідомить свій інтерес, соціальні мережі дадуть результат, – говорить А. Круглашов.
Формування громадянського суспільства лише через соцмережі неможливе, але в Інтернеті громадянське суспільство може структуруватися.
Ольга ГНІДАН
Коментар
Юлія ТИЩЕНКО,
керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень:
В арабських країнах соціальні мережі відграють важливу роль у консолідації та мобілізації громадян. Блогерство у Росії демонструє, що Інтернет – це ніша, яка дозволяє уникати цензури. Інтернет – зона свободи. Коли свободи не достатньо у реальному житті, вона переміщується у площину соціальних мереж. Як надалі розвиватимуться соцмережі в Україні як засіб консолідації та мобілізації, залежить від клімату в державі, від того, наскільки суспільство матиме змогу реалізовувати свої права та інтереси. Влада може намагатися впливати на соціальні медіа, але реальних важелів не має. Можна відключити доступ до Інтернету, як у Китаї. Можна створити міністерство суспільної моралі. Але, гадаю, такі заходи не є можливими в Україні”.
