Закон про мовний Вавилон в Україні

У Верховній Раді зареєстровано законопроект "Про мови в Україні", ініціаторами якого є народні депутати Єфремов О. С. (Партія регіонів), Симоненко П. М. (Комуністична партія України) та Гриневецький С. Р. (Блок Литвина). Хоча закон і зберігає формально статус української мови як єдиної державної, він містить цілу низку положень, які нівелюють цей статус. Критики цього законопроекту з націонал-патріотичного табору вбачають найбільшу його загрозу в запровадженні україно-російської двомовності. Натомість ми вбачаємо найбільшу небезпеку в творенні ним мовного хаосу, який можна порівняти хіба що з біблійним образом Вавилона, де різні народи не розуміли один одного, що й призвело до загибелі цього царства.

Так, стаття 8 законопроекту визначає умови для визнання мови регіональною та перелік п’ятнадцяти мов, які можуть отримати цей статус. До них віднесено такі: російську, білоруську, болгарську, вірменську, гагаузьку, ідиш, кримськотатарську, молдовську, німецьку, новогрецьку, польську, ромську, румунську, словацьку та угорську. До кожної з цих мов можуть застосовувати заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, якщо кількість осіб-носіїв регіональної мови, які мешкають на певній території, становить 10 і більше відсотків від кількості її населення.

Натомість стаття 12 цього законопроекту, з одного боку, доводячи ситуацію із застосуванням регіональних мов у офіційному діловодстві до абсурду, з іншого ж боку, обмежує права українців на працю в органах влади.

Відповідно до пункту 1 цієї статті, "у межах території, на якій поширена регіональна мова, що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування нарівні з державною мовою використовується ця регіональна мова. У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволено застосовувати цю регіональну мову". Уявіть собі ситуацію, коли Чернівецька ОДА писатиме листи Адміністрації Президента та Кабінету Міністрів румунською, Закарпатська – угорською, половина областей – російською, а райдержадміністрації з Одеської області – молдовською, гагаузькою та болгарською. Адже, відповідно до вищезгаданих норм, вони матимуть на це повне право. Невже автори законопроекту втратили відчуття реальності, пропонуючи законопроект, який доводить відносини між різними рівнями влади в Україні до повного абсурду?

У Чернівецькій області мешкає 12,5 відсотка населення, яке ідентифікує себе як румуни, що у разі схвалення цього законопроекту створить передумови для визнання румунської мови регіональною на території всієї області. Тоді, відповідно до пункту 2 статті 12 законопроекту, держава гарантуватиме відвідувачам органів державної влади і місцевого самоврядування надання послуг не лише державною мовою, але ще й цією регіональною.

При цьому необхідність забезпечення такої гарантії враховуватимуть під час добору службових кадрів. Для буковинців прийняття цього законопроекту означатиме, що без знань румунської жоден чиновник не зможе отримати посаду не лише в ОДА, але й у райдерж-адміністраціях та виконкомах місцевих рад Вижницького, Заставнівського, Кельменецького, Кіцманського, Путильського, Сокирянського, Хотинського районів та міста Чернівці, де румунською мовою майже ніхто не володіє.

На завершення потрібно зазначити, що реальне впровадження багатомовності у сферу освіти, культури та державного управління потребує надзвичайно великих бюджетних асигнувань. Зокрема навчання учнів у школах із мовою викладання національної меншини є в півтора разу дорожчим за навчання такого самого учня в школі з державною мовою. Для прикладу наведемо досвід Канади, в якій дотримання англо-французької двомовності спричиняє додаткові бюджетні витрати у розмірі 10 відсотків державного бюджету. Невідомо, чи прораховували ініціатори прийняття нового закону про мови економічний ефект від запровадження офіційної п’ятнадцятимовності в Україні. Ми впевнені, що повноцінне впровадження норм цього законопроекту спричинить не лише повний параліч державного та муніципального управління, але й призведе до негайного дефолту української держави.
Чи не цього домагаються його автори?!
Тарас Халавка, Володимир Старик, товариство "Український Народний Дім у Чернівцях"