Султан КАНАЗАРОВ,
журналіст, Республіка Киргизстан
На півдні Киргизстану триває етнічний конфлікт між киргизами та місцевим узбецьким населенням. Про його наслідки – у матеріалі нашого киргизького колеги.
Війна без переможців: як тепер пробачити і жити далі?
...За одну ніч зник мій південний Киргизстан, гостинний, відкритий і трохи лукавий водночас, спекотний і яскравий своїми барвами, батьківщина плову і червоного перцю, зі смаглявими горянками-киргизками, з ненафарбованими дівчатками-узбечками, із сивобородими аксакалами в ковпаках і тюбетейках, які розпивали чай у затінку верби.
Зник той прекрасний оазис, де кожен готовий пригостити тебе чашкою чаю і поговорити на будь-яку тему.
Натовпи людей повбивали сусідів, які завжди щедро ділилися гарячими коржами і топленим маслом, що тане на них.
Будинки, базари і дороги можна побудувати і відремонтувати. Але що робити з убитими людьми? За що вони загинули? Як далі жити людям після всього цього?.. Як їм дивитися одне одному в очі, як спати вночі на тапчані і не думати, що хтось знову прийде і почне різати?
Зі скорботою визнаю, що тільки з ночі 10 червня, коли почалася різанина, я почав по-справжньому молитися... Я почав молитися, щоби спробувати зрозуміти своїх братів-киргизів, молився, коли хотів зрозуміти своїх братів-узбеків.
З одного боку, думаєш, що, якого масштабу не мали би провокації Бакієва, найманців, колишніх чиновників режиму чи інших країн або груп, ПРОСТІ узбек і киргиз в жодному разі не повинні були почати різати одне одного і спалювати будинки.
Провокатори тільки почали, а продовжили прості люди
Але, з іншого боку, напевно, титанічно складно залишатися толерантним тим, у кого вбили матір, дочку, сина, вбили жорстокі і професійні найманці...
У тому селі, де я виріс, погроми відбулися через два дні після Оша. Але ж чому старійшини не змогли заздалегідь зібрати всіх жителів села і пояснити, що якщо, не дай Боже, палахкотітиме, не виграє ніхто? Чому киргизи і узбеки почали гуртуватися в різних куточках села, знаючи, що в Оші і Джалал-Абаді вже загинули люди?
Сам собі я можу відповісти: всю партію було розіграно настільки професійно, що у киргизів і узбеків не було шансів щось змінити.
Шансів бути і не могло, коли найманий снайпер стріляв у всіх підряд, а провокатори стверджували, що це зробили узбеки, запевняючи узбеків, що в них стріляли киргизи. Ні киргизам, ні узбекам не дали можливості подумати: як можуть у мозолястих руках простих трудівників з’явитися снайперська гвинтівка і гранатомет?
Але зараз киргизи і узбеки повинні залишити для себе хоч якийсь шанс на майбутнє, шанс жити далі, шанс саду цвісти...
У ці дні батарейка мого мобільного телефону розряджалася лише за півдня нескінченних розмов із родичами, друзями і колегами. Після деяких розповідей друзів, родичів і колег, навіть на тлі того, що продовжували гинути люди, у мене з’являлася надія: після того, як все закінчиться, цей шанс жити далі мирно все ж таки залишиться.
Друзі розповіли, що інтернаціональний натовп у моєму селі перевернув у річку автомобіль мародера разом із водієм. Він їхав краденою машиною із завантаженим у ній телевізором і холодильником.
Тітка розповідала, що в їхньому селі, де живе 15-20 сімей узбеків, місцеві жителі вирішили провідати їх і закричали, коли будинки сусідів виявилися порожніми. З’ясувалося, що узбеки втекли в поле, де влаштувалися під відкритим небом. І делегація аксакалів-киргизів повернула їх у будинки, ображаючись на те, що вони могли подумати, ніби киргизи допустять у село тих, хто міг би влаштувати погроми.
Жевріє надія на майбутнє і завдяки тому, що мій друг бився з тими, хто хотів спалити будинок його сусідів. Коли я йому телефонував, він сказав, що боїться, що не втримає юрбу. У цей час у підвалі його будинку ховалися діти і жінки його сусідів-узбеків.
Не все ще втрачено, гадаю я, якщо сусідка-узбечка ділиться хлібом із хлопцем-киргизом, який охороняє вулицю від мародерів.
Брате мій киргиз і брате мій узбек, ваші долі визначили. Долю вашої родини і вашого будинку, вулиці і кварталу вирішували, сидячи за чаркою коньяку, за "доріжкою" кокаїну, над оперативною картою південного Киргизстану під час підготовки спецоперації найманців. Тож у вас не було шансів щось змінити в тому, що сталося.
Але спочинок душі – тим, хто загинув. І миру – усім, хто вижив. (Подано зі скороченнями)
Думка експерта
Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук, політолог:
– На території Киргизстану проживає приблизно один мільйон етнічних узбеків. І мешкають там вони впродовж багатьох століть. Киргизи, як і узбеки, належать до тюркомовних народів, сповідують іслам, вони досить близькі в культурному і етнічному планах. Головна відмінність упродовж багатьох століть полягає в тому, що киргизи є кочівниками, а узбеки – осілим населенням. Уже за радянських часів узбеки зміцнили свою роль в економіці завдяки контрою над торгівлею та дрібним підприємництвом. Відтак збільшувалася майнова різниця між двома народами, чим і скористалися прибічники скинутого президента Курманбека Бакієва для реалізації своїх політичних планів. А плани такі – на 27 червня призначено конституційний референдум. Якщо референдум відбудеться вчасно, незабаром відбудуться вибори вищих органів влади, і вони отримають вищу легітимність. Поки що формально легітимним є президент Бакієв, який перебуває у Білорусі. Тому й було спровоковано кривавий конфлікт, щоб зірвати референдум, налякати киргизів анархією, чим би міг скористатися скинутий президент і повернутися для наведення порядку. Судячи з усього, ці плани зазнали поразки. Киргизстан вимагає розслідування цієї справи і вимагає від Великої Британії видачі сина колишнього президента Максима Бакієва, якого звинувачують у фінансуванні масових погромів і вбивств керівників узбецької та киргизької громад. Як свідчать джерела, погроми розпочали кілька бандформувань, які спочатку нападали на узбецькі квартали, а потім перекинулися на киргизькі.
З історії етнічних протистоянь у Киргизстані
Стосунки між узбеками і киргизами були складними впродовж століть. Узбеки заселяли міста і сільськогосподарські долини, тоді як кочівники-киргизи жили переважно у горах і степах. При цьому узбеки відігравали важливішу роль в економіці – торгівлі, підприємництві, тоді як керівні посади займали переважно киргизи.
За останні 20 років у Киргизстані вже були криваві події з численними жертвами. 1990 року сталася страшна Ошська різанина, яку вважають найкривавішим міжнаціональним конфліктом часів СРСР. Тоді в Ошській області загинуло, за офіційними даними, 1200, а, за неофіційними, кілька десятків тисяч осіб, переважно узбеків.
Навесні 2010 року стався державний переворот. Президент Бакієв покинув країну. У червні розпочалися погроми в південних областях. За офіційними даними, загинуло понад 200 осіб, за неофіційними – щонайменше вдесятеро більше. Десятки тисяч узбеків втекли через кордон до Узбекистану. (І. Довгань)
