Журналісти ТСН заявили про цензуру на телеканалі "1+1". Слідом за ними про тиск заявили й журналісти програми "Вікна" телеканалу СТБ.

"Нам заборонили висвітлювати певні теми і події. Наші сюжети, у яких присутня критика влади, з політичних міркувань знімають з ефіру", – обурюються у своєму зверненні журналісти "1+1".

У свою чергу, гендиректор телеканалу "1+1" Олександр ТКАЧЕНКО заявив, що автори звернення навряд чи колись зустрічалися з проявами цензури у реальному житті, а рішення парламентського комітету зі свободи слова щодо перевірки факту цензури Генпрокуратурою вважає втручанням та тиском з боку депутатів.

"Раптом" наші теленовини стали практично стерильними"

Чи насправді є цензура на українських телеканалах та до чого це призведе, кореспондент "МБ" з’ясовувала у медіа-експерта, шеф-редактора Інтер­-нет-порталу та журналу "Телекритика" Наталії ЛИГАЧОВОЇ.

Цензура в українському телепросторі справді існує, вважає вона, а боротьба журналістів із цензурою має шанси на успіх.

– Ми чудово знаємо, наскільки змінилися за останні 60 днів "середня температура" на українських телеканалах. Тиск є. Заборона на теми та особистості є. А "любити владу" і "не любити неконструктивну опозицію в особі Юлії Тимошенко та Ко" – новий тренд у редакційній політиці практично всіх телеканалів, – говорить медіа-експерт. – Пересвідчитися у цьому можна, переглянувши ефір телеканалів. Журналістів можна звинуватити хоч у фанатизмі від Юлі, однак це ніяк не пояснює, чому "раптом" наші теленовини стали практично стерильними: про владу або добре, або ніяк. Чому підсумкові політичні програми знову, як це було шість-десять років тому, перетворюються у підручний посібник з прийомів маніпуляції та спецоперацій з інформацією? Водночас журналісти розуміють, що будь-якому аргументу про наявність цензури у ЗМІ власники, політики, по­літтехнологи здатні протиставити "пояснення" – недотримання "журналістських стандартів", "балансу", невідповідність "редакційній політиці". Насправді таким чином вони прикривають свої страхи та інтереси, відмивають своїх босів.

Лише публічна боротьба може послабити тиск

За словами Наталії Лигачової, все це ми вже проходили – на початку 2000-х років. Тоді керівник інформаційного управління Адміністрації Президента Сергій Васильєв навіть брав участь у дискусіях з журналістами у прямому ефірі, доводячи, що "темників" не існує. 2004 року тодішній співвласник "1+1" Олександр Роднянський неодноразово заперечував наявність тиску з боку влади і роботу за "темниками". Але після першого туру виборів 25 листопада вибачався разом з усіма ТСН-івцями перед народом за брехню, яку вони були змушені транслювати у своєму ефірі. Зараз подібні речі говорить генеральний директор "1+1" Олександр Ткаченко.

– Якщо у країні є цензура та тиск на ЗМІ, винна у цьому насамперед влада. Власники та топ-менеджери практично завжди заодно з владою, як і будь-який бізнес. Тому я впевнена, що тільки публічна боротьба може бути якщо не повністю вдалою, то хоча би послабить тиск на журналістів, – каже Наталія Лигачова. – Ця боротьба повинна мати головного адресата – владу, державу. І насамперед конкретно президента, який є гарантом дотримання конституційних норм, зокрема і свободи слова. Не менш важливою є роль парламенту та Кабінету Міністрів у забезпеченні функціонування механізму із захисту прав громадян. Тобто запитання до Віктора Януковича, Володимира Литвина та Миколи Азарова повинно звучати так: "А що ви особисто робите для захисту свободи слова у країні?" Наш діалог із владою повинен бути винятково публічним, за участю юристів та експертів. Також журналістам треба об’єднатися у боротьбі за свої права.
Ольга ГНІДАН

Коментар політолога
Ігор МЕЛЬНИЧУК,
кандидат історичних наук:
– Повернення цензури загрожує не тільки тим, що відкине державу в розвитку на шість років назад. Нині суспільні процеси, пов’язані із цензурою, можуть набути ще гірших форм, ніж це було на початку 2000-х. Не хотілося би, щоби формат стосунків влади та ЗМІ у Росії, який вкладається у формулу "керованої демократії", було реалізовано в Україні. Негативно ставлюся до повернення "темників", заборони критики влади, пропозиції міністра внутрішніх справ про дозвіл на мітинги на околицях Києва. Це дуже тривожні тенденції. Якщо журналісти будуть організовано захищати свої професійні права та свободи, а українська журналістика має для цього потенціал, гадаю, можна перешкодити тиску та цензурі.