Війна підійшла впритул до самого державного кордону України, а українській владі хоч би що. Переважно владні роблять вигляд ніби нічого не трапилось. Промовчала пані прем’єр-міністр і за сумісництвом претендент на роль національного лідера, промовчав пан лідер опозиції і теж претендент, промовчав голова Верховної Ради, претендент ймовірний… Лише пан президент, що, чесно кажучи, багатьох здивувало, зайняв недвозначну відверто прогрузинську і місцями войовничу позицію.
На загал ситуацію в Україні в контексті російсько-грузинської війни варто розглядати у двох вимірах. Перший стосується національної безпеки, обороноздатності країни і взагалі перспектив самого належного існування держави. Як зазначають найменш "сором’язливі" аналітики, "золотий" період незалежності минув, розпочинається справжня боротьба за справжню незалежність та територіальну цілісність України. Про це можна говорити до безкінечності, але ми можемо наразі лише говорити, діяти повинні представники влади і великої політики. Отже, дії влади та політики – це другий вимір нашого питання і тут є великі проблеми. Не можна не погодитися з головою оборонного комітету ВРУ А. Гриценком, що "наші лідери і в країні, і за кордоном говорять про одне і те ж – про коаліцію, вибори… Серйозні регіональні та світові проблеми або не усвідомлені, або взагалі ніколи їх не цікавили…"
Так, наші думають лише про вибори. Епізод з реагуванням/нереагуванням на нову кавказьку війну підтверджує це вагомо і предметно. Тут можна простежити стратегії кожного із трьох найрейтинговіших майбутніх кандидатів у президенти. З Януковичем усе зрозуміло, він й надалі гратиме на південно-східному проросійському полі, гратиме доти, доки російська військова авіація не почне бомбити Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, "принуждая к миру агрессивний украинский режим". Якщо ж цього не станеться (а цього, треба казати, не станеться ніколи), то все одно Янукович на своєму рідному полі спокійно почуватися не може, бо у його присадибу вторгається небезпечний конкурент. Жіночого роду, у білому, з косою… Це ж очевидно. Не висловивши своє ставлення щодо російської агресії проти Грузії, мало того, зайнявши відверто опортуністичну позицію, Юлія Тимошенко зробила заявку на зміну свого електорального поля. Із національно свідомого Заходу, незалежницько орієнтованого Києва та такого ж Центру країни вона як лідер електоральних симпатій переміщується на проросійські Схід та Південь. Невідомо, чи ці території її приймуть, але Захід вона втрачає. Бо тут чекали, що вона як колись у Донецьку у футболці "Шахтаря" вийде на публіку в камуфляжі поверх вишиванки і скаже кілька слів про боротьбу за незалежність і територіальну цілісність (не важливо, чи лише України, чи також і Грузії) до останньої краплі крові. Цього було би досить, аби не залишити Ющенку жодних шансів на національно свідомих полях. Зате камуфляж поверх вишиванки (хай у сенсі переносному, хоча він ще може зробити це і в прямому) одягнув Ющенко, чим забезпечив зсув у електоральних пріоритетах виборчого загалу. Мовою політичної технології Ющенко обрав стиль "мілітарі", тоді як Тимошенко віддала перевагу стилеві "пасифік". Звісна річ, миролюбний стиль гуманний і безпосередньо корелюється зі здоровим глуздом і здоровою психікою, але це в нормальному світі. Наразі людство вступає у смугу воєнного психозу, коли поняття "добра" і "зла" зміщуються, змішуються і обмінюються місцями. Тому невідомо, що краще для виборчого успіху – "мілітарі" чи "пасифік". Хтось із президентського оточення з розвинутою інтуїцією ще до кавказької війни порадив Ющенку провести на День Незалежності грізний військовий парад із залученням важкої техніки та авіації. Тепер це сприйматиметься як акт високого патріотизму, хоча тверезі аналітики вважають, що 80 млн грн краще було би використати на придбання нових систем протиповітряної оборони. Бо ж якби Грузія мала більш сучасні засоби ППО, збитими могли бути не три штурмовики СУ-25 та один стратегічний ракетоносець Ту-22М, а значно більше російських літаків, і тоді умови перемир’я могли би бути іншими.
Симпатики Юлії Тимошенко, виправдовуючи її мовчання щодо цієї кавказької війни кажуть, що вона не могла робити антиросійських заяв, бо їй восени доведеться вести з Росією важкі переговори про газ. Але вже навіть єжу понятно, що за газ доведеться платити ринкову ціну, незалежно від того, хто в українській владі гратиме в "мілітарі", а хто в "пасифік".
Василь Кожелянко