«Хочу, щоби моя дитина закінчила школу в Україні»

Чернівецьку гімназію №3 сміливо можна назвати інтернаціональною. Адже тут навчаються діти, чиї батьки – іноземці. Деякі із цих сімей жили за кордоном, але повернулися в Україну, щоби їхня дитина здобувала середню освіту з першого класу саме в українській школі. Інші ж мають можливість виїхати за кордон, проте залишаються на батьківщині – знову ж таки для того, щоби їхні діти навчалися тут. Чим так приваблює ці сім’ї наша освіта?

Школяр із Португалії заледве адаптувався в українській школі

Директор гімназії №3 Оксана ПОПАДЮК пояснює це так: за кордоном дитина наших емігрантів відвідує українську школу, в якій якість навчання часто буває нижчою. І потім такій дитині потрібно довго наздоганяти своїх друзів зі шкіл України, щоби зрівнятися з ними у знаннях.

– Два роки тому до нас вступив хлопчик, який раніше жив із батьками у Португалії, – роз­повідає директор. – Там він навчався в українській школі, але рівень навчання у ній був значно нижчим. Врешті батьки зрозуміли, що тут їхня дитина здобуде кращі знання, і переїхали в Україну. Але тут учневі довелося проводити елементарний лікбез, перший рік йому давався дуже важко. Він заледве адаптувався і зараз навчається на середньому рівні.
"Інший хлопчик, який приїхав із Франції, очевидно, не тягнув на рівень дев’ятого класу, до якого мав перейти, – розповідає Оксана Попадюк. – Тому мама погодилася, щоб її сина перевели до восьмого класу. І все одно учневі довелося дуже багато працювати, щоби наздогнати своїх однокласників".

– За кордоном переважно використовують методику тестування, – каже директор. – Вона часто передбачає вгадування, потрапляння пальцем у небо. Тоді як ми вчимо творчо мислити.

"Я навчаю доньку української мови, а чоловік – китайської"

Отож найкраще віддавати дитину до школи в Україні відразу, з першого класу, щоб їй по­тім не доводилося наздоганяти ровесників і переживати через зміну обстановки.

Це чудово зрозуміла буковинка Кармен ОПАЄЦЬ, яка прожила в Італії десять років. Там вона народила доньку Іларію. Проте, коли доньці настав час іти до школи, жінка повернулася в Україну – назавжди.

– Хочу, щоб Іларія навчалася в Україні – тут рівень освіти значно вищий, – переконана Кармен Опаєць. – В Італії донька прожила п’ять років, відвідувала дитсадок. Італійську мову вона, звісно, чула з народження, але паралельно я навчала її української.

Зараз Кармен Михайлівна працює в гімназії №3 вчителькою італійської мови, а її донька успішно навчається у першому класі.

Ще одна чернівчанка Мирослава ЧЖОУ вийшла заміж за китайця, з яким познайомилася у Чернівцях. У них народилася донька Віталіна. Її батьки віддали до української школи.

– Чоловік пропонував мені переїхати до Китаю, але я хочу, щоби Віталіна тут закінчила школу, – каже Мирослава. – Вона любить свій навчальний заклад, друзів. Не хочу псувати їй дитинство. А вже вищу освіту, гадаю, донька здобуватиме у Пекіні, звідки родом мій чоловік. Я навчаю Віталіну української та російської мов, чоловік – китайської. Також вона вивчає англійську та французьку мови.

"В італійській школі побачив, як діти сиділи під партами"

Чернівчанка Оксана УНГУРЯН на заробітках в Італії познайомилася зі своїм чоловіком – Джільберто ФОРТІ. У них народилася донька – Валерія Форті. Подружжя залишилося жити в Україні, й одна з причин цього – щоби донька здобула початкову освіту в українській школі.

– Італійські вчителі багато часу приділяють собі і значно менше – дітям, – вважає пан Джільберто. – Якось я прийшов до початкової італійської школи за своєю молодшою донькою і ще здалеку почув галас. Коли увійшов до класу, побачив, що моя донька та багато інших учнів позалазили під парти, затуливши вуха, а троє вчительок голосно сваряться. В Україні я таких випадків не зустрічав.

– А ось у середній школі в Італії є свої переваги, – зауважує пані Оксана. – Там навчання у початковій школі триває п’ять років. У загальній середній школі – три роки. А далі учень вивчає лише ті предмети, до яких має нахил. Тоді як у нас до кінця школи вивчають дуже багато різних предметів. Тому я була би не проти, щоби Валерія середню школу закінчувала в Італії, а потім вступила до Римського університету "Ла Сап’єнца". Це, погодьтеся, не наш буковинський вуз.
Галина МАРКІВ