«Любов – найбільша винагорода у житті»

Про нарікання на погане життя та поезію, яка зникає із буденних розмов. Про любов як найбільшу винагороду у своєму житті. Про незабутню працю з Богданом Ступкою... Народний артист України Анатолій Хостікоєв розповідає читачам "МБ" про сцену, сім’ю та сьогодення.

Під час спілкування Анатолій Хостікоєв уважний до кожного запитання. Неподалік завжди можна побачити його дружину – народну артистку України Наталію Сумську.

Ми розмовляємо у театрі імені Ольги Кобилянської. Артист згадує Чернівці – місто, до якого він приїхав із першими своїми гастролями у складі театру Марії Заньковецької. А коли поруч проходить давній друг, режисер Вадим Сікорський, пан Анатолій із сумом розмірковує, що люди щораз рідше зустрічаються з друзями та діляться теплими спогадами...

"Ми чомусь ділимося тільки горем"

– Ви помітили, що із буденних розмов зникає "поезія". Чому так?

– Мені здається, що ми дуже мало спілкуємося один з одним. Фестиваль "Золоті оплески Буковини" нагадав про це: я побачив людей, з якими колись працював у молодості. Нині ми дуже рідко бачимося, і я розумію, що брак спілкування породжує такий стан, що начебто все погано. Усюди нарікання... А мусимо цікавитися, радіти один одному. Але ми уже відучилися радіти життю. У цьому дуже велика проблема! Гляньте, що діється у суспільсті: дрібні негаразди псують життя кожної сім’ї. Але так не має бути! У кожній родині є свої радощі, досягнення і потрібно ділитися цією радістю. А ми чомусь ділимося тільки горем. Увійшло у звичку не радіти маленьким позитивним моментам. Але якщо зможемо це передати іншим, то позитивна енергія відродиться. Тоді піднімемо сильний дух нації. Не може усе бути тільки погано чи тільки добре.

– Ви дивитеся телевізор? Часто у вашій сім’ї говорять про політику?

– Спеціально ми не дивимося телевізор: немає часу. Інколи вмикаємо перед сном.

– Як фон?

– Так, телевізор – це фон! Навіть діти їдять під нього, але не слухають. А що дивитися? Серіали і політику? Набридли серіали, кров та ненависть, яка тече з екрана.

– Дуже багато чорнухи.

– На жаль, занадто.

– А за якої влади вам найкомфортніше було грати?

– У кожен період виникали свої труднощі. Це як у тому анекдоті, коли дідо зізнався, що найкраще йому жилося за Сталіна, бо дідо тоді молодим був. Якби мені зараз був 21 рік, я би не ходив на інтерв’ю, а бігав за дівчатами. Що, власне, і робив у 21 рік. Доганяючи жінок, я бігав за професією (сміється, – авт.). І не мало значення, хто керував державою. Так, нині усвідомлюю, що мистецтво страждає від людей "вгорі". Зараз я знімаюся у російському серіалі й дізнаюся, що у Росії кіномистецтво не душать податками. Відтак, у Росію беруть наших акторів за безцінь, московські ж вартують у десять разів більше. У російських зірок кіно,VIP-трейлери... А наші чиновники не розуміють, що без мистецтва не буде нації.

"Лаються російською, а розмовляють українською"

– Ви працювали із Богданом Ступкою. Яка його роль особливо пам’ятна для вас?

– Я розпочинав свою творчу діяльність у театрі імені Марії Заньковецької. Там і познайомився з Богданом. Ми з ним потім багато працювали і у театрі Франка. Ролі, які грали на сцені... Це був мій партнер, якого я дуже поважав та любив. Це була для мене велика школа! Дуже запам’яталася його робота саме у театрі Заньковецької – роль Річарда ІІІ. Очевидно, цю роль мало хто нині пам’ятає. Однак для мене вона стала справжнім потрясінням: він дуже відрізнявся від акторів, був зовсім іншої школи, не схожий ні на кого. На мою думку, Річард ІІІ – це одна з найкращих робіт у всій творчій біографії Богдана Ступки. Він був народжений актором.

– Ви вірите у молодь? У те, що молоде покоління може зробити для країни?

– Я відчуваю, що є важливий патріотичний рух. Так, відчуваю. Дуже часто розмовляю з Наталею про це. Не тільки про мистецтво. Прийшла вона два дні тому і каже: "Я так радію... Сьогодні йшла Хрещатиком і скрізь чую тільки українську мову від молоді. Для мене це така радість!" А я помітив, що у Києві лаються російською, а розмовляють українською. Нехай це і різні люди. А в Києві, справді, саме молодь більше розмовляє українською.

– Вірите, що років через десять в Україні буде більше розмов про любов, а не про гроші?

– Гарне запитання! Ось ми їхали сьогодні у потязі і саме про це розмовляли із Наталею! Хочеться саме таких стосунків, людських... Дуже люблю перечитувати Костянтина Паустовського! Він прожив загадкове життя, мандрував. Але як він пише про Україну, зокрема про Київ! Як згадує про свою родину! Як зауважує про те, що коли щиро згадуєш про свою родину та рідну землю, то завжди знаходяться особливі теплі слова, прокидається любов у серці... Я думаю, що нам зараз нелегко жити, але дуже мрію, щоби розмови про гроші відступили на другий план, щоби вони не вирішували життя, не визначали стосунки між людьми. Адже воно є у нашій нацїі – уміння радіти, любити...

– Любов у вашому житті... У вас очі справді щасливої людини.

– Це справді так. Хоча ми знайшли одне одного з Наталею не одразу.

– Це у вас третій шлюб.

– Так... Але ж життя, воно не забарвлене одним кольором. І ті жінки, які були у моєму житті, вони і зараз "зі мною". Тобто я не втрачаю зв’язок ні з Надією Кондратовською, моєю першою дружиною, ні з Любов’ю Куб’юк, другою дружиною, з якою у нас спільний син... А те, що ми зустрілися з Наталею – це моє величезне особисте щастя. В особі Наталі я маю величезну радість. А те, що ми однієї професії, ми можемо розмовляти однією мовою: ми одне одного чуємо, ми одне до одного дослухаємося. Любов – найбільша винагорода у житті.
Валерія Чорней

З ДОСЬЄ "МБ"
Анатолій Хостікоєв – народний артист України, лауреат Шевченківської премії, переможець національної премії "Людина року-2001" та "Людина року–2003" у номінації "Актор року".
Народився 15 лютого 1953 року в місті Києві. Освіту здобув у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого, який закінчив 1974 року за спеціальністю "актор театру і кіно".
Відомий за ролями у стрічках "Камінна душа", "Вавилон ХХ", "Американ-бой", "Злочин з багатьма невідомими", "Роксолана. Володарка імперії", "Мільйон у шлюбному кошику".
Був актором Львівського національного театру імені Марії Заньковецької та Київського театру імені Лесі Українки. Досі працює актором Київського національного театру імені Івана Франка.
У 1999 році разом із народним артистом України Богданом Бенюком заснував театральну компанію "Бенюк і Хостікоєв".
Дружина – акторка Наталія Сумська.