Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
«Світ збідніє без поезії»


Письменник Мирослав Лазарук, який відсвяткував 40-річчя літературної діяльності, – про те, як живеться поетові у Чернівцях, про музей Володимира Івасюка, про те, що не вірить у самогубство Івасюка.

На свято Покрови відбувся літературно-мистецький вечір із нагоди 40-річчя творчої діяльності заслуженого діяча мистецтв України, письменника, директора Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка, головного редактора "Буковинського журналу" Мирослава Лазарука.

У часі це збіглося зі ще двома визначними подіями у житті письменника: виходом у Москві книги "Сквозь ночь и звезды" (перекладена поетом, перекладачем із Москви Володимиром Артюхом) і врученням ордена імені Володимира Маяковського Московської міської й обласної спілок письменників Росії за першу книгу в серії "Украинские поэты", яких має вийти 100 у перекладах В.Артюха.
Кореспондент "МБ" зустрілася з письменником через тиждень після події.

Розмовляли про поезію, поетів, навіть напівжартома вирішили помріяти, що зробив би пан Мирослав для Чернівців, якби мав грошей стільки, як у Фірташа.

– Дороги відремонтував би, допоміг би добудувати церкву біля "Черемошу", яку так довго зводять, налагодив би регулярне видання потрібних книг, – відповів, не замислюючись.

"Чернівці мають неймовірну ауру"

– Як живеться поетові в Чернівцях і загалом в Україні?

– Якщо танцювати від загалом, то живеться добре. Ми ж читаємо на кожному кроці, що Чернівці – найкраще місто у світі тощо, тобто живеться весело і з надією, що буде ще краще. Маю певну долю іронії, але такий я вже поет, що у мене багато іронії. В одному з давніх віршів я написав: "ось і втікаєм у вірші..." Важко всю правду казати – вона нікому не потрібна. Потрібна вона, мабуть, поетові і тому, хто любить поезію.
Але загалом Чернівці мають неймовірну ауру, тому що тут жили великі люди. Вони, звичайно ж, впливають на будь-кого з творців. Але теперішня атмосфера Чернівців на межі такої, яка бажала би бути кращою. Не враховуючи існуючі поетичні фестивалі, а раніше існували музичні чи пісенні, які зникли чомусь… Навіть фестиваль "Червона рута", який я спробував повернути до Чернівців із нагоди його 20-річчя... Інколи навіть забуваєш, що цей фестиваль ще існує десь у Києві. Ми мріємо про філію музею, яка називалася б "Червона рута". Тому що матеріалів зібрано багато... Дайте нам, будь ласка, приміщення і трішки грошей, і ми відкриємо філію музею Володимира Івасюка. Тобто жити нібито добре, але хочеться ще краще.

– Чи реально поезією заробити на життя? Є прецеденти?


– Мабуть, ні, особливо в наші дні. Прецеденти можу назвати, але це не поети, скажімо, знаний прозаїк, який пише російською і українською Андрій Курков. Серед істинних поетів, скажімо, Василь Герасим’юк, живе з телебачення, працює на телеканалі "Культура" і таким чином заробляє на хліб насущний. Видавництво "Ярославів вал" підрахувало, скільки реалізувало книг відомих поетів. Одного – 15 примірників (дві книги), іншого – 10…Чи можна прожити за такі гроші?

– То запитає обиватель: навіщо ж пишете?

– Не обов’язково робити саме те, що приносить гроші. Це зараз найбільше гасло в усьому світі, на жаль, і в Україні – робити тільки те, що приносить гроші. На превелике щастя, поезія не приносить грошей. Вона приносить інше задоволення: духовне, моральне... Якщо ти на це здатний – отже, повинен писати, видавати свої вірші, тому що світ збідніє без поезії.

– Ви директор меморіального музею Володимира Івасюка. Помітно, як прагнете, щоб пам’ять про нього жила...

– Це моя тверда лінія, яку мені продиктувала родина Івасюків. Добре знав Михайла Григоровича. Він ще у ті часи робив музей. Лише про це ніхто не знав. Пригадую, коли я вдома у них підбирав фото до публікацій у "МБ" твору "Монолог перед обличчям сина", він тоді повиймав усі альбоми (все, до речі, у такому самому стані досі, тільки вже належить музею), я аж вигукнув: "Та це ж готовий музей!" Він відповів, що це буде трохи згодом. На жаль, Івасюк-батько не дожив до відкриття...

Михайло Григорович дуже любив спілкування. Він запрошував у гості... А коли не стало Володі, багато хто відійшов від Івасюків. І тому такі моменти певний час були просто забуті. Родина жила своїм життям, складним життям, але значно пізніше повернулася до того стану, коли можна було зайти до хати, поспілкуватися.

– Чи є тенденція, що з кожним роком поряд з іменем Володимира Івасюка більшає друзів?

– Є. У людини складається враження, що вона Івасюка чудово знала, спілкувалися… Можливо, я належав би до них, але все ж був знайомий із Володею. На поетичному вечорі Богдана Стельмаха у Львові у 1978 році, за кілька місяців до трагедії, у клубі творчої молоді ми познайомилися. Пригадую, він запізнився, коли увійшов – зал аж вибухнув. Тобто запросто можна за бажання розповідати: "Як? Я знав Володю, я був на його вечорі". Тобто існує момент спекулятивний. Таке є скрізь.

Перейду від Володі до Миколи Вінграновського. Я написав книгу "Степовий Сварог", упорядкував "Вибрані твори" поета у видавництві "Смолоскип" під рубрикою "Шістдесятники". Перебрав багато матеріалів про нього, готуючи цю книгу, чимало начитався спогадів… Потрапила людина на нараду, де виступав і Микола Степанович. Це й стало підставою для… спогадів на 10 сторінках. До речі, вийшла товстезна книга "Маршал Вінграновський". Там – безліч подібних спогадів. Не знайшов я там імен Леоніда Талалая, який був дуже близьким другом Вінграновського, Анатолія Качана, інших побратимів...

"Маленька людина повинна любити"

– Чи піднялася завіса над таємницею смерті Івасюка?

– Найбільшу сенсацію надрукували у 1979 році одразу після того, як знайшли Володимирове тіло. Про те, що він покінчив життя самогубством. Це те, до чого додумалася тодішня влада, а вже українська ніяк не може цього спростувати.

До речі, львівська родина (Галина Івасюк-Криса) зібрала підписи дуже відомих людей, які звернулися до президента Ющенка з пропозицією відновити кримінальну справу. Навіть заступник головного прокурора розповідав, що буквально до травня ми будемо знати всю правду. А правду так і не дізналися. Чому ці так само, як і їхні попередники, ховають правду? Ті просто задумали такий фінал. Володя відзначив своє 30-річчя у Чернівцях, у хаті, де зараз знаходиться музей, а 24 квітня зник. Знайшли тіло аж 18 травня. Що нового можна сказати? Та те, що двічі бачили Івасюка в Рівному. Чому в Рівному? Відповідь проста: там використовували, за згадками ще живих нині людей, особливу зброю, якою опрацьовували людину, щоб вона швидше підписувалася під наклепами на себе. Пан Тучинський це описав у деталях. Він добре знав Івасюка, вони дружили. Чоловік пригадує, що бачив Івасюка 5 травня. Тобто у той період, коли він зник. Абсолютно допустимо, що й Володю там могли опрацьовувати. Тучинський викладав в інституті культури. На нього почали з’являтися наклепи, що його батько був націоналістом, що брат служив у поліції... Його викликали до КДБ, довго допитували. Він не піддавався, не підписував. Однієї ночі чоловіка відвезли. Куди – він не знає. Згадував: "Маленька кімнатка. Дуже затишно. Лише зайшов – так стало спокійно, що забув про все на світі". Але ж через кілька днів кадебісти повернулися. Тучинський запросто підписав наклеп на себе. Його випустили. Вийшов з однією думкою – покінчити життя самогубством. Але, очевидно, Господь врятував його. Він вижив. І 5 травня, коли проводжав брата у Рівному на вокзалі, побачив Володю. Підбіг, розмовляли. Він припускає, що Володю також могли опрацьовувати, бо він поводився неадекватно.

Володя не покінчив життя самогубством – це однозначно. Тому що руки у нього були поламані. Як може людина з поламаними руками зав’язати ремінь від плаща і вилізти на дерево?

У мене така думка: хоч влади тієї вже немає, Україна стала іншою, а результат – той самий. Ось що мене дивує. Яка таємниця прихована?

– Ладу вже немає, а все те саме... Як же вижити маленькій людині?

– Маленька людина повинна любити. Тобто мати в собі Бога. Без цієї любові людині дуже важко жити. І треба бути відданими своїм кореням: і батьківським, і генетичним – тоді все у нас буде гаразд. 
Юлія Боднарюк

З ДОСЬЄ "МБ"

Мирослав Лазарук – поет, прозаїк, драматург, есеїст, критик. Заслужений діяч мистецтв України.
Народився 13 жовтня 1956 року в селі Королівка Коломийського району на Прикарпатті, згодом сім’я повернулася в родинне село Перерів.
У 1979 році закінчив факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка, поїхав на роботу в Чернівці.
Працював на різних посадах у газетах, державних установах.
Нині – директор Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка, очолює квартальник "Буковинський журнал".
Автор поетичних книг "Коломия" (1988), "Покрова" (1993), "Ночі з амазонкою" (1996), "Містечкові містерії" (2001), "Пантір" (2006), "Цісарська дорога" (2011), книги прози "Птах самотній" (1996), "Збирачі маку" (1999), "Лепра. Інавгурація" (2006), книг есе "Микола Вінграновський. Степовий Сварог" (2009), "Через терни до любови" (2010), п’єс "Видіння судної ночі" (2001) та "Дуель у божевільні" (2007).
Лауреат літературно-мистецької премії імені Івана Нечуя-Левицького, літературних: імені Дмитра Загула, імені Сидора Воробкевича, "Князь роси" імені Тараса Мельничука та інших.
2012 року йому присуджено літературну премію імені Павла Тичини.
Рейтинг:
(голосів: 1)
25-10-2013, 11:25
Коментарів 0 Переглядів 1526

загрузка...
До Чернівців привезли головну новорічну ялинку - фото
Її буде встановлено традиційно на Соборній площі.
На Буковині затримали чоловіка, який пропонував хабар поліцейському - фото
Зловмисник намагався уникнути відповідальності за зберігання наркотиків
Поліція затримала двох телефонних шахраїв, які видурили в чернівчанки понад 8 тисяч доларів
Правоохоронці затримали двох аферистів з Луганської області, які шахрайськими методами заволоділи значною сумою грошей
Популярне Коментують
• Новини
Трохимич ся вертає, а Вася знимкує кіно. Блог Мостіпаки
Про головні політичні події в регіоні - у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
Передплачуй газету "Молодий буковинець" та вигравай подарунки!

Передплачуй газету "Молодий буковинець" на 2019 рік та отримуй шанс виграти 10 000 гривень та ще 100 корисних подарунків
Раки зимують у RAKI HOUSE – першій раковарні Чернівців (на правах реклами)

На вас чекає особливе меню – такого ви ще не смакували. Окрім раків, тут приготують й інші морепродукти, м'ясо, гарніри та десерти. У RAKI HOUSE ви можете скуштувати мідії і рапани 4-ьох видів приготування
Професійне прання: де шукати хімчистки у Чернівцях (на правах реклами)

Пропонуємо вашій увазі місця, де їх шукати, – хімчистки у Чернівцях.
Відпочинок у Карпатах: садиби та комплекси, які варто відвідати взимку (на правах реклами)

Переглядайте підбір та запам’ятовуйте місця, де можна відпочити взимку