Андрій Романченко напередодні прем’єри розповів про сцену, яка рухатиметься, про костюми і про те, що місцевим глядачам буде, можливо, складно не побачити те, до чого вони звикли.
Завтра у Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської – довгоочікувана прем’єра вистави "Земля" за однойменною повістю Ольги Кобилянської.
Художник-постановник вистави Андрій Романченко створив унікальні декорації, які вражають навіть досвідчених майстрів сцени.
Кореспондент "МБ" вже бачила їх: чотири похилі подіуми, які рухаються, – образ потрісканої землі. Незвично, цікаво, талановито.
Сценографу, театральному художнику Андрію Романченку не вперше дивувати, вражати: наприклад, перед виставою "Полювання на качок" А. Вампілова у Тернопільському драмтеатрі глядачів у фойє зустрічали... величезна калабаня води та білі простирадла на підлозі. Замість стільців – раковини з водою. І протягом усього дійства зі стелі капало, актори поливали одне одного водою...
"Згвалтована земля... Ми живемо в цій ситуації"
– Чим збираєтеся дивувати, шокувати нашу публіку?
– У мене ніколи немає бажання когось дивувати. У ситуації з "Полюванням на качок" у мене народився образ: все тече, все протікає, окрім раковин... там із 13 точок текла вода. Також зробив перформанс на відкритті фестивалю "Тернопільські вечори": глядачі заходили через мокре фойє та йшли білими простирадлами. Дозволили мені такий фокус зробити..
Тут інший режисер, інший театр й інший матеріал. У цій ситуації я далеко не ходив. Земля... У творі це настільки унікальний образ. Земля може як давати, так і брати, із землі ми всі вийшли і в землю всі повернемось – ось це, власне, був образ.
Образ йде ще далі: ми бачимо нині, що відбувається з нашою землею... Згвалтована земля... Ми живемо в цій ситуації. Й у Кобилянської це також є.
– Що буде на сцені? Як створювали декорації?
– Земля. Чіткий образ – потріскана земля. Чотири похилі подіуми, які рухаються. Пласти, між якими є тріщини, між якими з’являються люди, – як насіння для плекання, останки предків. Творчий процес триває: учора у постановочної групи виник образ – руки повинні з’являтися між розломами. Балетмейстеру я пояснив, що це нагадування про страшний суд.
"Це не конкретний опис місцевої історії"
– Ви займаєтеся сценографією, а це – ...?
– Я не працюю за ремарками, а роблю, як навчив мене мій вчитель Данило Лідер – ходити в гості до персонажів. Дивитися, чим вони займалися до того, як почалася п’єса, які обставини були.. З цього може народитися навіть парадоксальний образ.
У цій ситуації твір Ольги Кобилянської настільки глобальний, що злочинно робити його відповідно до ремарок автора... Тоді ця ситуація має значення лише для конкретного місця дії: для Димки Глибоцького району, конкретно для Чернівців... Це не те, що нудно... Це ми вбиваємо Кобилянську втретє чи вдесяте. Цікаво, що це твір світового рівня, може відбуватися в будь-якій точці Земної кулі.
Розумію, що місцевим глядачам буде, можливо, складно не побачити те, до чого вони звикли. Їм потрібно зрозуміти, що інтерес, і їхній у тому числі, має полягати в тому, що ця річ – набагато ширша, ніж шори, які можуть виставити...
– З костюмами ви так само вчинили?
– Ні, з костюмами вчинив інакше. Не можу сказати, що дотримався стовідсотково димківської автентичності, але намагався зробити буковинську. Зберіг вишивку...
– На що радили би глядачам звернути увагу під час вистави "Земля"? Ви як художник хотіли б...
– Хотів би, щоб глядач спробував якимось чином абстрагуватися від конкретної побутової ситуації. Слід зрозуміти, що проблеми у всіх людей однакові. А глобальні проблеми, описані Ольгою Кобилянською, – тим більше. Слід зважати, що це не розповідь про те, що тут трапилося 100 років тому, усвідомити, що своїм корінням ми йдемо так глибоко, що десь у нас були одні прабатьки, проблеми, генетична пам’ять – усе це тягнеться з глибини століть. Це не конкретний опис місцевої історії – це Космос, який нам відкривається, і проблеми, які у всіх однакові.
Юлія Боднарюк
До речі
Чернівці очима художника
– У Чернівцях ви вперше. Як художнику що вам подобається і що навпаки? Що ви змінили б?
– Нічого не змінив би! Усе слід залишити так, як є. Мене здивувало, що досі місто збережене. Це дивовижно. Був у Брюсселі, там практично усе старе місто збережене. Бачив нові будівлі, збудовані за канонами старих будівель. Потім мені пояснили, що генеральний план Брюсселя затвердив король, і відтоді його не змінювали. Вважаю, що це дуже правильна точка зору.
Є певний вигляд міста – його слід залишати. У випадку з Чернівцями за українськими мірками – усе так, як повинно бути.
Прочитав в Інтернеті, що Чернівці з усіх українських міст – найкомфортніші для життя. Гадаю, так і є.
З ДОСЬЄ "МБ"
Андрій Романченко –
сценограф, театральний художник.
Народився у Полтаві 17 жовтня 1970 року.
Закінчив Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури (Київ).
З 1989 року Романченко здійснює постановки як художник-постановник у співпраці з різними режисерами у Києві, Донецьку, Харкові, Одесі та інших
містах України.
