«Ніколи не рахую чужі гроші»

Співак, якого називають легендою російського шансону, виступив у Літньому театрі з буковинцем Михайлом Грицканом. Концерт відбувся в рамках всеукраїнського турне Віллі Токарєва та Михайла Грицкана.

Кореспондент "МБ" розмовляла з Віллі Токарєвим за годину до виступу, коли він у гримерній готувався. 79-річний співак виглядає на 55 років: підтягнутий, спортивний, з блискучим гумором. Випустив понад 30 альбомів, пише пісні у 10 жанрах.

– Ви виступаєте з Михайлом Грицканом. Як ви познайомилися?

– Мене запросили на зйомки фільму до Києва. Я приїхав і побачив Михайла Грицкана. Мені він дуже сподобався як людина і як музикант. Він чудово співає. Записали з ним нову пісню. А потім вирішили організувати концерти містами України (30 концертів)...

– Ви емігрували у 1970-х роках до Америки, потім повернулися. Де живете нині?

– Я можу жити у трьох державах: Росії, США і Україні (Ялта). Мені всюди є де заночувати (є квартири, – авт.). Мої діти навчаються у школі у Нью-Йорку. Дружина закінчує університет (вивчає кіномистец­тво, продюсер і режисер документального кіно). Вона закінчила у Москві ВДІК із червоним дипломом і нині продовжує навчання.

– Вас називають легендою. Ви почуваєтеся легендою, не таким, як усі?

– Це мене абсолютно не хвилює. Розумію людей, які хочуть сфотографуватися, взяти автограф. Ніколи їм не відмовляю. Але щоб відчувати: "О, це чудово!" У мене такого немає. Зіркової хвороби немає. Слава Богу, позбавлений цієї неприємної речі.

– Де вам комфортніше: в Америці, Москві?..

– Мені комфортно скрізь, де на мене чекають. Ніколи не висуваю вимог, що готель має бути такий, машина – така, їжа – така… Це не входить до мого райдера. Для мене головне, щоб я приїхав вчасно і співав.

– Один із жанрів, у якому ви працюєте, – шансон. Його вважають легким і несерйозним...

– "Шансон" у перекладі з французької – "пісня". Шансоньє – це той, хто виконує пісню. У нас шансон асоціюється з якоюсь напівблатною піснею. Це пісня побутового жанру – краще так сказати.

"100 грамів
на день – це ліки"

– У свої 79 років ви виглядаєте на 55. Це пластичні операції?

– Ні. Ніколи не застосовую косметики, миюся традиційним милом – господарським. Бо сучасна парфумерія, особливо шампуні, напхані хімією... А мило – це каустик і жир, як у давнину було. Мило – і все. Слід змити бруд і більше нічого не потрібно.

– Вуса у вас – чудові. Ви якось спеціально за ними доглядаєте?

– Як і волосся, мию милом. Навіть не пам’ятаю, що вони... Як вам сказати... У мене є очі, вуха... Це те саме.. Просто не вважаю за потрібне поголити їх. Хай ростуть – вони мені не заважають.

– Жодної зморшки...

– Напевно, це залежить від харчування. Людина повинна харчуватися нормально. У неї все має бути гармонійно: не слід виходити за рамки пристойності, у харчуванні – так само. Це вже досвід, набутий багаторічною практикою: їжа навіть шкідлива, якщо її вживати багато і неправильно. І алкоголь так само.

– То ви не вживаєте зовсім?

– Якщо порахувати, що випиваю 100 грамів на день у три прийоми (30-40 грамів за один раз), виходить, за рік випиваю 36 літрів алкоголю. Це ліки. Лікарі стверджують, що це справді так. А я можу це підтвердити, бо на собі випробував протягом багатьох років.

– Але ж ні за що не даси вам 79... Як ви цього досягли?

– Мені виповнилося 79 у листопаді. Мене не хвилює, скільки мені років. Іноді дні народження взагалі не святкую. Не тому, що я такий принциповий. Це не важливо. Напевно, відсутність заздрощів, зіркової хвороби. Ніколи не рахую чужі гроші, мене не цікавить, скільки заробляє мій колега. Бо люди, схильні до спокуси дізнатися про це, потім хвилюються, що вони менше отримують. Або навпаки: зловтішаються, що отримують більше. Взагалі не має бути цих дрібниць, які отруюють життя. Емоції повинні бути іншими. Слід радіти життю, творчості, тому, що ви прокинулися вранці, і казати: "Слава Богу, що настав новий день і я можу зробити щось для себе і для людей". Я православний, віручий. Вірю в Господа Бога.

Можна бути мультимільярдером
і нещасною людиною

– Що у житті головне? Досягти успіху?

– Багато хто вважає, що успіх – це коли у тебе багато грошей. Гроші мають важливе значення. Це папірці, на які життя можна зробити кращим, ніж воно є насправді. Гроші дуже непостійні, мінливі, як деякі жінки: усіма силами хочуть від вас піти. Але річ не в цьому.

Вважаю, що щастя – відносне поняття. Можна бути мультимільярдером і нещасною людиною. А можна бути середньозабезпеченим, навіть нижче середнього рівня, і бути щасливішим у тисячу разів. Бачив багато такого. Щастя – у тому, що ти можеш тішитися маленькій ситуації, маленькій речі. Радіти життю, знаходити в ньому миті, які приносять велике задоволення. Це тебе зберігає як людину, ти приємний у спілкуванні з іншими людьми.

– Що вас найбільше тішить?

– Те, що у мене є маленькі діти. Дев’ять років синові і незабаром виповниться 14 доньці. Дуже щасливий, що можу їх забезпечувати. Я і працюю заради них. Гроші мені самому не потрібні – маю все, що необхідно. Діти навчаються у школах католицькій і у музичній на "відмінно". Це велике щастя, що ти живеш на світі і для того, щоб приносити приємність іншим людям своєю творчістю, а також коли виховуєш дітей і живеш у сімейній гармонії.

– У вас дуже гарна дружина, молодша за вас на 43 роки. Як вам вдалося відмінницю ВДІКу зачарувати? Це ваша слава?

– Ні. Коли я її зустрів, поспішав на літак, який летів до Німеччини. Водій сказав, що я спізнюся, і порадив проїхати метро. Але не знав, у який бік. Перон був порожній, я побачив двох дівчат. Це виявилися сестри. Попросив допомогти. Вони сказали, що також туди їдуть. Зайшли у вагон, я подякував, запросив на концерт. Сказав, що дам номер телефону. Вони: "Ні, ми не будемо телефонувати. Якщо хочете запросити – перетелефонуйте самі".

Я зателефонував, запросив на концерт, ми почали зустрічатися. Рік розмовляли на "ви". Джулія була неприступна. У неї було багато шанувальників, навіть серед педагогів. Вона чарівна, ерудована, начитана.

Пригадую, прийшли на концерт. Був дощ, забризкав туфельки Джулії. Я машинально дістав хустинку й обтер їх. Вона потім сказала, що це був такий жест, який її просто приголомшив.

Потім я сказав: "Мені дуже приємно з вами, я розмовляю, і ми не повторюємося. Я вільний, в Америці прожив один, хотів саме у Росії зустріти... Нас розділяє велика різниця у віці, я нічого вам не пропоную… Якщо ви надумаєте – буду дуже щасливий почути..."
Я продовжував гастролювати. Ми листувалися з Джулією. Через рік вирішили, що справді не можемо одне без одного. Ми одружилися. Я почав брати її у подорожі, на гастролі. Потім у нас народилися діти: дівчинка і хлопчик. Вона чудова мама. Ми досі так поводимося, ніби зустрілися вчора. Коли вранці прокидаємося, перше, що кожен хоче зробити, – це першим прибігти на кухню і приготувати каву одне одному. Ми іноді зіштовхуємося у дверях – одночасно біжимо...

– Можливо, знайти таку Джулію – головне у житті…

– Правильно. Я шукав її усе життя. Зробив кілька помилок. Одну – через молодість, іншу – через дурість.

– Чи шкодуєте про щось?

– Ніколи не шкодую, і ви ніколи не побачите мене сумним. Не розумію, що таке "сумувати", навіщо? Без причини мати таку хворобу, як сум, – ні. Я завжди знайду справу, яка відволікатиме від цього. 
Юлія Боднарюк

З ДОСЬЄ "МБ"

Віллі Іванович Токарєв народився 11 листопада 1934 року в Краснодарському краї.
Ходив у плавання (був кочегаром).
Закінчив музичне училище при Ленінградській консерваторії.
Працював у різних колективах, зокрема в ансамблі "Дружба" Олександра Броневицького з Едітою П’єхою.
У 1974 році емігрував до США. Працював таксистом, листоношею, потім почав співати.
Наприкінці 1980-х приїхав до СРСР, де дав 70 аншлагових концертів.
У 2005 році переїхав до Москви.

"Біологічний годинник
можна зупинити"

Практично людина може жити дуже довго, – розповідає Віллі Токарєв. – Вона сама вкорочує собі життя. Якби була інформована і робила б так, як потрібно, могла б жити до 100-150 років. Адже машини також є, які виготовлені 100 і більше років тому, і виглядають чудово. Бо за ними доглядають, змінюють деталі, чистять. Щось роблять із ними. Так само і з людиною. Зазвичай, коли люди здорові, себе не бережуть. Не розуміють, що у 30 років людина йде до старіння. Але цю старість можна зупинити. Господь Бог дав таку можливість. Це багато компонентів.
Біологічний годинник можна зупинити. Я бачив програму, де 122-річний довгожитель розповідав, що має дружину, якій 28 років, і вони кохають одне одного. Що він продовжує вести активний спосіб життя.

Я був на Алтаї (найбільш екологічно чисте місце у світі), бачив місцевих людей. У них там шкіра на обличчі – як у немовлят. Життєрадісні, веселі. Чисті повітря і продукти харчування багато значать. Люди, які живуть у Москві, у цьому отруєному місті, де машини викидають цинкову смерть, скорочують своє життя... Якщо хочете довше прожити, ви повинні піти звідти. Але коли підете, не слід зупинятися. Ви маєте продовжувати фізичну діяльність. Людина повинна мати завжди сили, бажання працювати для себе, для інших й отримувати від цього задоволення”.