Мешканка Чикаго, 53-річна Настасія Марусик, видала за власні кошти книгу "Буковинське вишиття і ткацтво: знаки-символи" та презентувала її у Чернівцях.
Із пані Настасією ми зустрілися в Центрі культури Буковини, де відбулася презентація її книги, на яку зійшлися всі відомі народні майстри. Симпатична жінка у вишитій сорочці, костюмі з горбаткою та червоному гердані привітно посміхається. "Як вам мій новий костюм? Правда, гарний? – хвалиться. – Його розробив буковинський дизайнер народного одягу Микола Шкрібляк. Моя книга проілюстрована зразками орнаментів знаків-символів на сорочках та домотканих килимових доріжках з його приватної колекції. Ось на обкладинці – орнамент жіночої сорочки з Лужан початку минулого століття (показує книгу, – авт.). Орнаменти для книги збирала протягом 35 років. Ще студенткою їздила селами, де жінки діставали зі скринь старовинні сорочки, а я змальовувала візерунки. Коли у 2001 році виграла "зелену карту" і виїхала із сім’єю до США, забрала все із собою. Хотілося зберегти ці дорогоцінні зразки, бо в кожну сорочку вклали душі наші бабусі й матері.
Подивіться на нинішні вишивки, які носять наші жінки та дівчата. Ця маково-волошкова Україна мені зовсім не до вподоби – плакати хочеться. Втрачаємо нашу символіку, яка існувала століттями. Це вже друга моя книга. Перша – "Барви Буковини" – вийшла у 2006 році. У планах – третя книга про буковинську сорочку. Тобто все, що досліджую, стосується Буковини. Ніколи не забуваю про край, де виросла, здобула освіту. Книги видавала за власні кошти в Україні, бо в Америці це набагато дорожче".
"Живу в українському селі"
Настасія родом із Кадубівців Заставнівського району. Закінчила Чернівецький державний університет і Вінницький політехнічний інститут. "За фахом я інженер-електрик. А народне мистецтво – це моє захоплення, – каже пані Настасія. – У нас у сім’ї було троє дівчат. І коли моя старша сестра виходила заміж, мама вишила для неї бісером весільну сорочку. Я теж вишиваю і займаюся бісероплетінням".
Нашу розмову постійно перебивають відвідувачі: вітаються з Настасією, обіймають її. "У мене в Чернівцях багато друзів, тому охоче приїжджаю сюди, – каже гостя. – Працювати за фахом в Америці не було можливості, бо треба було займатися дітьми. Тому, як і більшість наших жінок, прибираю квартири. Обоє моїх синів закінчили коледж, хочуть вступати до університету. На околиці Чикаго є велике "українське село", де налічується понад 100 тисяч мешканців. Я теж там проживаю. Там дуже багато вихідців із Буковини. Намагаємося підтримувати народні традиції: одягаємо вишиванки, освячуємо паску, святкуємо Різдво, організовуємо Маланку з переодяганням… Біля своїх будинків саджаємо калину, соняшники, барвінок. Оселі прикрашаємо вишитими рушниками, іконами, серветками. Коли до нас приїжджають українці з інших штатів, кажуть, що ніби до себе додому приїхали. У нашому "селі" є чотири церкви, садки, три школи, навіть виходить газета "Час і події". Збираємося у церкві, де в підвалі є великий зал зі сценою та кухнею. Після служби Божої п’ємо каву, спілкуємося. Я створила маленьку Буковину – для серця та душі. При церкві мені виділили кімнату, де я відкрила світлицю-музей буковинського орнаменту і представила вироби зі своєї приватної колекції. Тільки вишитих сорочок маю понад 60. А ще – горбатки, домоткані килими та доріжки, рушники… При музеї організувала студію "Гердан", де навчаю дітей вишивати, плести з бісеру, робити ляльки-мотанки та гердани, писати писанки".
"Сенатор захопився моєю вишиванкою"
У Чикаго в українському національному музеї відбулися три персональні виставки робіт Настасії Марусик.
– Американці дуже цікавляться нашими вишиванками, – запевняє майстриня. – Якось на одному з фестивалів підійшов до мене один дядько у шортах і футболці. Довго придивлявся до моєї вишитої бісером сорочки, мацав її руками, сфотографувався зі мною. Пізніше цей знімок з’явився в одній із центральних газет. Виявилося, що це був сенатор нашого штату (сміється, – авт.).
В індіанців Америки теж дуже популярна вишивка бісером. А їхні орнаменти та кольори на вишивках, килимових доріжках і герданах дуже схожі на буковинські. Мене це зацікавило, і я почала дослідження. Як стверджують деякі учені, наші далекі предки могли колись емігрувати з Буковини до Америки й занести туди свої орнаменти. Недарма серед українців у США побутує анекдот: "Коли Колумб тільки їхав відкривати Америку, гуцули вже поверталися звідти із заробітків. Коли в них запитали: "Як там?" – вони відповіли: "Файно". Відтоді в англійській мові залишилося слово fine, яке означає "добре" (сміється, – авт.).
Надія БУДНА
