Четвертого березня автору незабутньої "Червоної рути" Володимирові Івасюку виповнилось би 64 роки. Та його життя трагічно обірвалося у 30. У день народження легендарного композитора до редакції "МБ" завітав редактор Чортківського радіомовлення, що на Тернопільщині, Роман Островський. Він приніс рідкісні знімки Володимира Івасюка, які досі ще ніде не друкували.
"Знімався у телепередачі "Алло, ми шукаємо таланти"
– Я вперше побачив Володимира Івасюка 26 лютого 1972 року під час зйомок популярної всесоюзної телепередачі "Алло, ми шукаємо таланти" у Мармуровій залі Чернівецького державного університету, – пригадує пан Роман. – Я тоді навчався на хімічному факультеті ЧНУ, був позаштатним кореспондентом газети "Радянський студент" та обласного радіо. І єдиний як фотокореспондент отримав із Москви ексклюзивний дозвіл фотографувати цю передачу. Я тоді відзняв аж 12 плівок. Івасюк давав інтерв’ю як автор "Червоної рути". Я зняв, коли йому вручали нагороду, як він розмовляв з популярним ведучим Олександром Масляковим. А 7 березня 1972 року "Радянський студент" надрукував мій фоторепортаж із цього заходу. Якщо нині бачу опублікований десь знімок із тієї пам’ятної телепередачі, то знаю, що він лише мій, бо більше ніхто, крім мене, не мав права фотографувати її. Тобто мої фото стали "народними".
Роман Островський також був присутній на зйомках фільму "Червона рута" у 1971 році. "Потрапив туди зовсім випадково, – зізнається пан Роман. – Журналіст Жан Макаренко, з яким ми дружили, сказав, що в Яремчі знімають музичний фільм за участю буковинських співаків, і запитав, чи не хочу туди поїхати. Звичайно, мені було цікаво не тільки подивитися, а й сфотографувати все. Я тоді зробив багато знімків, які згодом стали моїми "візитівками". Їх друкували у багатьох газетах і книгах навіть без мого підпису. Тобто ніхто не знав, хто їхній автор. Хоча перше своє фото співочого тріо – Софії Ротару, Назарія Яремчука і Василя Зінкевича – я опублікував 10 вересня 1971 року в газеті "Радянський студент". Доти їхні знімки взагалі ще ніде не друкували. Ця історична газета понад 40-літньої давнини зберігається у мене досі. На жаль, Івасюка на моїх світлинах немає, хоча він був безпосередньо причетний до зйомок цього фільму. Спочатку Володя зняв аматорське відео на свою пісню "Червона рута", приніс плівку на обласне телебачення. Так з’явився професійний фільм про "Червону руту".
"Батько дав мені проявити плівки Володі"
Роман Карлович показує ксерокопію тексту "Червоної рути", написаного рукою автора. Під підписом присвята – "Мусі від Володі 15.9.70. ІІІ пара. Лекція по дермі" (з дерматології, – авт.).
– Багато років ніхто достеменно не знав, кому Володимир Івасюк присвятив свою "Червону руту", тому називали різні прізвища дівчат, – запевняє журналіст. – Я перший зовсім випадково дізнався, що пісня була присвячена Марії Соколовській, яку називали Мусею. Вона була моєю однокласницею і навчалася в одній групі з Івасюком у медінституті. Володя був у неї закоханий. Якось я навідався до Марії, ми сиділи на кухні, пили чай. Вона запитала: "Хочеш, я тобі щось цікаве покажу?" – і простягла листок з оригіналом тексту "Червоної рути", написаний рукою Івасюка та присвятою їй. Марія подарувала мені фотографію, на якій вони вдвох із Володею.
У Романа Карловича є унікальні світлини з першого фестивалю "Червона рута", який відбувся в Кіцмані 26 червня – 3 липня 1988 року. "Про нього мало хто знає, – переконаний фотограф. – На цьому фестивалі забороняли навіть фотографувати. Але я начепив на себе три фотоапарати, і мене пропустили. Напевно, подумали, що я зі спецслужб. Знімків, які я тоді зробив, ніхто більше не має. Мені також вдалося зберегти афішу з програмою цього фестивалю (показує, – авт.). Ведучою була кіцманчанка Оксана Савчук. До речі, вони тоді вперше зустрілися з музикантом Іваном Кавацюком, який грав на цимбалах".
Через півроку після смерті Володимира Івасюка його батько передав Романові Островському три плівки, щоб той проявив їх. "Володя був дуже хорошим фотографом. А ті плівки не встиг проявити. Ось Михайло Григорович і звернувся до мене, – пригадує Роман Карлович. – Але хотів, щоб про це ніхто не знав, бо було невідомо, що на тих плівках. Я попросив у нього дозволу зробити ще по одному фото собі. Він дозволив. Пізніше плівки і фото, які я віддав Михайлові Григоровичу, зникли. Їх забрали кагебісти і не повернули. Збереглися лише знімки, які я зробив для себе. На них – друзі Володі. Кажуть, що серед них є люди, причетні до його вбивства".
Надія БУДНА
