"Ми дуже любимо українські танці. Вони запальні і своїм швидким ритмом схожі на грузинські. А чоловічі танці на шаблях – це нам дуже близьке, бо нашому народу також доводилося захищати свою землю. Ми також танцюємо із шаблями – цією пластичною мовою, як і українці, ми розповідаємо світу нашу історію про вільнолюбний народ, який бореться за своє місце під сонцем..." – каже Ніно Сухішвілі, директор Національного балету Грузії "Сухішвілі", онука засновника ансамблю Іліко Сухішвілі.
За підтримки концертної агенції Олега Сандуляка ми спілкуємося про народні традиції, наскільки в Україні відчувається любов до фольклору.
"Коли привезли гопак, у залі був вереск"
Зустріч Ніно призначила у готелі "Буковина", куди щойно прибули 80 відомих танцюристів. На сцені вони рухаються, немов міфічні істоти: літають над сценою з вигнутими спинами, з півтораметрової висоти спокійно падають на коліна. А ще серед них – єдині у світі чоловіки, які вміють танцювати навшпиньки...
У Чернівцях ансамбль виступає уже вп’яте і, як завжди, квитки розкуповують за кілька днів.
– Коли колектив має визнання, які мрії ще залишаються?
– Намагаємося не зупинятися. Ми розвиваємося, бо відбувається еволюція танцю. За 70 років існування колективу не було жодної зупинки. Ми шукаємо нові постановки, рухи. Вивчаючи фольклор, народжуємо хореографію – це і є наші нові досягнення, успіх. Тримаючи планку якості, водночас треба розвиватися внутрішньо. Ми щасливі, що наше мистецтво дуже популярне серед молоді. Це дуже важливо, бо фольклор, народна творчість у світі не дуже популярна серед молоді. Але у нашій країні – це модно. Молодь виконує свої народні танці на святах, зустрічах. Це єдиний шлях збереження свого фольклору, й у цьому велика заслуга нашого колективу. Що ж, моя мрія – щоб наш народний танець був модним завжди.
– Чи відчуваєте ви цікавість до фольклору в Україні?
– Так, я це дуже відчуваю. Адже коли ми привозили до вас український гопак, то у залі здійнявся вереск. Ваш народ дуже любить свої народні танці і береже це. А якщо не бережеш фольклор, то це дуже небезпечно, адже можна просто зникнути...
"Грузинські чоловіки хочуть подобатися"
– У ваших танцях – різні історії...
– Так, ми показуємо світу танець пастухів, весільний танець, танці вершників, мисливців... А ще є танці, які показують грацію грузинської жінки. Ну а наша візитна картка – це весільний танець у чорно-білій гамі. Цей танець – графічний візерунок, який чоловіки виконують на пальцях. Водночас у чоловічих та жіночих костюмів – довгі рукави, тому руками вони не торкаються одне одного... Це дуже хвилююче, це класика. Це живе дихання історії.
– До речі, що символізує чоловічий танець навшпиньки?
– Є кілька версій, чому грузинські танці чоловіки виконують на пальцях. Одна з версій пов’язана з тим, що Грузія – гірська країна. Мисливці та пастухи у своїх селах ходили гірськими стежинами і навчилися ходити на пальцях. Вони рухалися, немов гірські лані... Це передалося у танець. Інша версія виходить із характеру грузинського і кавказьких народів загалом. У такому танці наші чоловіки завжди здавалися вищими, ніж вони є. Завжди присутнє бажання сподобатися гарній дівчині. Грузинські чоловіки хочуть подобатися і, скажімо, хочуть красуватися на пальчиках. Це дуже рідкісне явище у мистецтві. Не бачила, щоб інші народи виконували такі танці на пальцях. А ще, як не дивно, це дуже мужньо. Зазвичай, жінки танцюють на пуантах, а у нас – чоловіки. Крутитися ж чоловікові на пальцях важко. Оскільки у них немає жодної підкладки, як у жіночих пуантах, є лише м’яка шкіра черевиків. Єдине – наші чоловіки зв’язують пальці так, щоб вони трималися купи. Після 30-40 концертів... Буває, на пальці неможливо стати.
– До Чернівців ви привезли кілька сотень костюмів...
– Взяли майже 700 костюмів. Після кожного танцю лише за дві хвилини змінюємо костюми. Протягом концерту один танцюрист змінює костюми 20 разів. Наші костюми національні, але стилізовані. Шиємо з натуральних тканин: шовку, вовни... Костюми завжди яскраві, це специфічні грузинські барви: вишневий винний, тьмяний блакитний, коричневий, червоний, чорний із позолотою. Майже ніколи не буває зеленого та жовтого кольорів. І костюм, як і танець, вкотре розповідає свою історію. Нам приємно, що українці це розуміють, що їм це близьке...
Валерія Чорней
