Тадей Сулятицький, незважаючи на поважний вік, продовжує працювати. Нещодавно видав книгу "Буковинський танець". Підготував до друку свою розвідку про театральне життя в краї в австрійсько-румунський період.
Та найбільшою його працею, над якою він працював п’ять років, є історія становлення муздрамтеатру імені Ольги Кобилянської. Саме завдяки зусиллям Тадея Васильовича свого часу приміщення театру стало таким, яким збудували його у 1905 році. А ще він дбав про збереження досвідчених майстрів сцени, піклувався про оновлення й омолодження колективу за рахунок випускників Київського інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого і Харківського інституту мистецтв імені І. Котляревського.
Театр побудували за 14 місяців
– Перший камінь під наш театр заклали в липні 1904 року, а через 14 місяців – 3 жовтня 1905 року – відбулося урочисте відкриття Чернівецького міського театру, – розповідає Тадей Васильович. – Під час цих урочистостей виконали пролог "Входження муз" А. Норста, "Освячення дому" Л. ван Бетховена і комедію Ф. фон Шюйнтана "Марія-Тереза". Театр мав 860 місць. У зовнішньому оформленні переважали елементи стилю Ренесансу. У грамоті на честь відкриття театру було зазначено: "Хай закінчена будова стане прикрасою нашого рідного міста, втіхою для народу. Нехай цей театр служить храмом справжнього мистецтва і культурним осередком для всіх національностей і віруючих різних релігій, для всіх жителів міста і села". Насправді ж тут працював німецькомовний театр.
Ініціатором заснування українського театру на Буковині був Іван Захарко, який до переїзду до Чернівців сім років працював у польському театрі в Кракові та в українському – у Львові. У Чернівцях цей чоловік створив драмгурток, був його керівником і режисером. Ставили твори українських авторів, кілька західноєвропейських п’єс, перекладених українською Іваном Захарком. На основі цього гуртка у 1907 році виник Буковинський народний театр, який розпочав свою творчу діяльність виставою "Не судилось" Михайла Старицького. До того ж Іван Захарко був не лише режисером і керівником, а й чудовим актором.
– Український репертуар театру зберігся й із приходом радянської влади?
– Із прибуттям останнього дня грудня 1940 року харківського театру до Чернівців заслужений артист УРСР Іван Юхименко як художній керівник новоствореного Чернівецького драмтеатру разом із групою акторів побував в Ольги Кобилянської, розповів про репертуар театру, а вже у січні поставив "Лісову пісню" Лесі Українки. Вистава мала шалений успіх. Ось що писав тоді Епідельфор Панчук: "Прожив я чимало, але вперше бачу справжню народну виставу на Буковині".
Українську класику тут завжди поважали
Український репертуар буковинського театру був визначальним і після війни, коли у Чернівцях почав працювати видатний режисер Василь Василько.
– Свій перший сезон у визволеному місті театр відкрив 4 листопада 1944 року виставою "Чому не гаснуть зорі" за п’єсою О. Копиленка. Це твір про взяття запорізькими козаками фортеці Кодак, – продовжує Тадей Сулятицький. – І таких вистав було чимало, бо українська тематика в репертуарі театру переважала, що не могло не стривожити компартійні органи. Останні "наїхали" на Василька, вимагаючи, щоб той вдався до російської драматургії. Як наслідок, режисер змушений був виправдовуватися в пресі. "Наш театр став театром переважно української класики. Українську класику ми завжди поважали, виховувалися на ній, але таке звуження нашого репертуару, яке хоч і має виправдання в умовах творчої роботи за час війни, недопустиме на стаціонарі". До речі, інсценізацією "Землі" Василько зініціював створення театрального літопису Буковини і фактично цим започаткував на українській сцені театр Ольги Кобилянської.
– Неабиякий успіх, розповідають, буковинські актори мали у Києві і Москві.
– Це було у 1981 році, коли театру виповнилося 50 років. Виступи чернівецьких акторів у столиці України викликали значне зацікавлення киян, отримали високу оцінку громадськості і критики. Це зокрема вистави "Земля", "Одруження", "Кафедра", "Дикий ангел". Та найяскравішою подією гастролей став спектакль "Птахи нашої молодості" молдовського драматурга Іона Друце. У 1970-х роках п’єса з успіхом йшла на сценах багатьох театрів колишнього Союзу, хоча багато театрів не змогло знайти її вдалого сценічного вирішення. Наш головний режисер Костянтин Пивоваров у творчій співдружності з молдовськими митцями здійснив постановку цієї п’єси на чернівецькій сцені. "Вражає насамперед точне жанрове вирішення твору як поетичної драми. Вистава – про єдність поколінь, силу доброти, вічний рух життя. І філософським центром спектаклю став образ тітоньки Руци у виконанні однієї з найкращих актрис республіки, народної артистки УРСР Галини Янушевич", – писав відомий тоді театральний критик Ю. Богдашевський. Такої самої думки була і московська театральна критика. А під час творчого звіту театру в Москві 1983 року найкраще сприйняли москвичі вистави української тематики, чого не скажеш про "Російське питання" Костянтина Симонова й атеїстичну агітку "І прийде день" Василя Фольварочного. Всупереч рекомендаціям відбіркових комісій керівництво театру вирішило показати у Москві "Українські вечорниці" Марка Кропивницького. Щоправда, виставу показали як денний спектакль. І виявилось, що глядачі сприйняли її на ура, в залі довго тривали овації, центральне телебачення записало на плівку і без перекладу демонструвало кілька разів в ефірі. Дуже зворушливо і зацікавлено сприйняли москвичі виставу "Земля". Буваючи на гастролях у Росії, Білорусі, Молдові, Башкирії, Мордовії, театр завжди виступав рідною українською мовою без синхронного перекладу.
Василь Гринюк
ДОСЬЄ "МБ"
Тадей Сулятицький
народився 1 січня 1933 року на Тернопільщині.
Закінчив Чернівецький держуніверситет.
Упродовж 1969-1997 років – директор Чернівецького
муздрамтеатру ім. О. Кобилянської.
Під його керівництвом здійснили постановки 160 нових вистав.
У 1981 році театр нагородили Орденом Дружби народів.
Автор книги "Чернівецький театр імені О. Кобилянської".
Лауреат літературно-мистецької премії
імені Сидора Воробкевича.
