«Дякую Богові за любов і пісню»

У перший день нового року солістка дуету "Писанка", заслужена артистка України Оксана Савчук відзначатиме 50-літній ювілей. Співачка продовжує виходити на сцену – по-дівочому струнка й тендітна. І вважає, що основну свою пісню ще не заспівала. Із пані Оксаною ми зустрілися в затишній квартирі дуету "Писанка". За що дякує Богові, як жінці зберегти молодість і красу, чи важко співати народну пісню та про заповітні мрії – наша розмова зі співачкою.

"Нічого не хочу ні викинути, ні змінити"

– Пані Оксано, з яким настроєм зустрічаєте свої 50?

– Дуже спокійно ставлюся до цієї дати. Відсвяткуємо її скромно в мами в родинному колі. Сподіваюся, що приїде з Києва син Сашко. А ранок першого січня буде звичним. Так само постукає до мене в шибку голуб, вимагаючи їсти, поруч буде коханий чоловік… Хоча в душі я змінилася. Побільшало терпіння та смирення. Хочеться бути розсудливішою, добрішою, говорити людям гарні слова, не бути такою категоричною, як у молодості. Цього дня хочу подякувати Богові.

– За що?..

– Насамперед за любов: Господа й своїх рідних. Бо вище любові нічого немає. Це починаєш розуміти з роками. Ще подякую за свою щасливу долю й пісню. Зрештою, за кожну прожиту мить, навіть за негаразди й хвороби. Бо це все моє. Нічого не хочу ні викинути, ні змінити.

– Скільки знаю вас, пані Оксано, з роками не змінюєтеся. Як вам вдається зберегти струнку фігуру й красу?

– Якщо жінка перебуває в мирі із собою й навколишнім світом, щаслива в родині, то якихось особливих косметичних засобів не потрібно. Зазвичай використовую традиційні народні засоби й трави. А ще роблю маски з білої глини, яку можна придбати в аптеці. Моя мама Єлизавета ніколи не користувалася жодними кремами та косметикою, а у свої 82 роки виглядає ще дуже гарно. Набираюся енергії й відпочиваю душею біля квітів, які дуже люблю. Подвір’я біля нашої родинної хати в Кіцмані завжди потопає в квітах – від ранньої весни до пізньої осені.

– У вашій квартирі якась особлива аура. Як зуміли створити її?

– Наш син Сашко – професійний дизайнер. Із його допомогою обладнали оселю, продумували кожен куточок. У нашій маленькій двокімнатній квартирі немає нічого зайвого. Кожна річ дорога нам. Особливо любимо всією сім’єю зустрічатися в їдальні з дерев’яними сволоками. Тут на стінах висять родинні тарелі та ікони. Це не просто прикраси. Дивлячись на них, згадуємо маму, родичів, друзів, які їх подарували. Є тут також тарелі з Єрусалима, Назарета, Рима, Фінляндії, Чехії... Це спогад про наші поїздки та концерти, гарних людей, яких зустрічали. Я дуже люблю книги. Іван зібрав багато дисків із записами народних пісень, відомих співаків та музикантів. А ще в нас – чимало картин. Деякі нам подарували, деякі придбали самі.

– Часто тішите домашніх своїми стравами?

– Чесно зізнаюся: готую тоді, коли в мене є настрій і час. Культу з їди ми не робимо. Жодних дієт не сповідуємо, хоча дотримуємося посту. Їмо часто, але мало. У холодильнику завжди є шматок сала, сир, грибочки. Домашні дуже люблять мій пісний борщ з пампушками. Варю його з овочів, вирощених на маминому городі. М’яса майже не їмо, переважно – рибу. На столі постійно мають бути фрукти, особливо яблука. Маємо свою родинну молитву, яку читаємо перед їдою.

"Мрію про виставку своїх костюмів"

– Звідки у вас любов до народної пісні?

– Може, усе почалося ще тієї новорічної ночі, коли я народилася (сміється, – авт.). Тоді всюди лунали музика й співи. Моя мама розповідала: коли була при надії зі мною, постійно співала. У моїй родині завжди звучала пісня, особливо на різдвяні та великодні свята. Доленосною виявилася наша зустріч з Іваном Кавацюком на першому Всеукраїнському фестивалі "Червона рута". Напевно, моя пісня чекала його цимбалів. Нас об’єднало не лише кохання, а й творчість. Так народився дует "Писанка".

– Чи важко нині популяризувати народну пісню?

– Нелегко. Але ми маємо своїх слухачів. І бачимо, що багато людей любить народну пісню. Відчуваємо це на наших різдвяних та великодніх концертах, де завжди аншлаги. Переконана, що без народної пісні не буде ні естради, ні джазу, ні навіть року. Бо це – основа основ.

– У вас дуже гарні сценічні костюми. Хто їх шиє?

– Я донька кравця, тому костюми для виступів вигадую сама. Але Бог зводив мене з чудовими майстрами: Миколою Шкрібляком, Тамарою Покотило, Жанною Лисаківською, Людмилою Петровою… Долучалися відомі вишивальниці й ткалі. Тому кожен наш костюм – це витвір мистецтва, цілісний образ з піснею. Деякі костюми зберігаємо вдома, деякі подарували музеям України, Америки, Канади. Хоча в мене є заповітна мрія – зробити виставку сучасного концертного костюма від "Писанки".

– Дует "Писанка" об’їздив із концертами майже півсвіту. Де вас краще сприймала публіка: в Україні чи за кордоном?

– Ми не ділимо слухачів на наших і чужих. Де ми не виступали б з Іваном, нас всюди добре сприймали. Бо коли люди слухають твою пісню, вони стають близькими тобі. Нас чудово зустрічали навіть у Фінляндії та Туркменії, чого ми не сподівалися. До Люрду (Франція) ми поїхали як прочани. Але нас впізнали й довелося співати, бо люди так хотіли.

– За що ви отримали найвище визнання Української Греко-Католицької Церкви – медаль "Божої Матері"?

– За виконання духовних пісень. Так Бог дав, що ми зустріли отця Валерія Сиротюка, який через духовну пісню став нашим духовним наставником. Це нова сторінка в нашій творчості, яка відкрила нам багато світлого й доброго.

– Вас не болить, що, співаючи багато років народну пісню, досі не отримали звання народних, які так легко роздають "попсовикам"?

– Якби народ присуджував це звання, можливо, ми його отримали б. Це дуже потішило б мою маму. А ми з Іваном цим не переймаємося, просто співаємо для людей.

– Не плануєте відзначити свій ювілей концертом?

– Концерт обов’язково відбудеться, але не на Різдво. Цього разу я хочу віддячити своєму ангелові-охоронцеві. І відсвяткую свій ювілей на сцені шостого лютого – на День Святої преподобної Ксенії. Наш концерт у муздрамтеатрі називатиметься "Дякую тобі, Ксеніє". Це буде презентація прожитого й пережитого. Звучатимуть старі та нові пісні під звуки Іванкових цимбалів. Усі зібрані кошти перерахуємо благодійному фонду "Карітас Буковини" для хворих та інвалідів. Із роками хочеться віддавати, а не брати. А ще мені дуже хочеться заспівати з маленькими дітьми. Поки що немає такої пісні. Та вона обов’яз­ково буде. А Іванко мріє заграти з маленькими цимбалістами. Це був би найкращий наш концерт.
Надія БУДНА

З ДОСЬЄ "МБ"
Оксана Савчук народилася першого січня 1963 року в Кіцмані.
Закінчила акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, брала уроки вокального співу в студії хору ім. Г. Верьовки.
Працювала на студії "Укртелефільм" та Чернівецькому телебаченні.
1989 року разом із цимбалістом Іваном Кавацюком створили дует "Писанка".
1997 року їм присудили звання заслужених артистів України.