Колишній вокаліст гуртів "Арія" та "Автограф" Артур Беркут нині займається сольним проектом. Із сольною програмою він зібрав повний зал у пабі Public. Легендарний рок-музикант разом із відвідувачами співав "Червону руту", а потім розповів "МБ" усе, що думає про Чернівці, сучасний рок та музикантів у політиці.
"Дружина
і діти – головне
у моєму житті"
– Ви сьогодні заспівали "Червону руту"...
– Пісню "Червона рута" знаю дуже давно, вона мені подобається. Ця пісня народилася саме в цьому місті. Для мене було дуже важливо сьогодні заспівати її.
– Ви завжди співаєте пісні у містах, у яких їх написали?
– Ні, чесно (сміється, – авт.). "Червону руту" виконую тільки в Україні. Одного разу експериментуючи, виконав її. Дуже хвилювався, що слова переплутаю. Я ж "нє мєсний".
– Встигли погуляти містом?
– Ні, на жаль. Нічого не встиг. Якщо все буде добре, наступного року приїду до Чернівців із новими програмою та альбомом. Тоді, може, буде більше часу.
– Є у вас щось, що відволікає вас від музики?
– Напевно, це моя сім’я. Дружина і діти – головне у моєму житті. Останнім часом, відколи займаюся сольним проектом, зі мною постійно подорожує дружина. Насамперед вона моя муза. Потім – дружина і наостанок – директор. Навіть якби не хотів з нею подорожувати, мусив би це робити. Жартую.
– Маєте мотоцикл?
– Скутер. Він не дуже швидкий. На скутер сідаємо втрьох із дітьми, і я катаю їх по дачі або заміській ділянці.
– Дружина допомагає обирати вам одяг для виступів?
– Ні. Що я не одягнув би, вона вважає це огидним. А загалом все залежить від нашого загального настрою.
"Бачили, що у нас робиться?
Бюлетені витягують,
інші вкидають"
– Звідки енергія для виступів у стількох гуртах, у яких ви грали?
– Зсередини.
– Ви проїхалися чернівецькими вулицями. Які ваші враження?
– Фантастичні. Я вчетверте у Чернівцях. Побачив Центральну площу. У мене вона викликала асоціації з Австрією, Віднем.
– А які асоціації викликала дорога?
– Асоціації з Красною площею (сміється, – авт.). Там теж бруківка така.
– В Україні російські зірки зараз часто виступають на передвиборчих концертах. Ви сьогодні виступили у пабі. Це позиція чи ніхто не запрошує?
– По-перше, ніхто не запрошував. По-друге, потрібно добре знати людину-кандидата. Я не змішував би музику з політикою. Музиканти в ній нічого не тямлять. Влізуть туди, а потім "розгрібають". Спеціально не хочу туди йти.
– Тим не менше, хтось позиціонує себе як опозиціонер, хтось лояльний до Кремля. Ви самі як себе позиціонуєте?
– Дотримуюся музики. Пояснюю чому: я чітко знаю, що нічого змінити не можу. Багато хто може закинути, мовляв, якщо ти нічого не зробиш, нічого й не зміниться, хтось мусить починати. А я знаю: якщо є влада, яка щось диктує, буде так, як вона хоче, незважаючи на вибори. Але на вибори я ходжу. Бачили, що у нас робиться? Бюлетені витягують, інші вкидають. Ніхто не може нічого змінити.
– А ваші колеги, які виходять з людьми на Болотну площу, змінять щось?
– Ні. Вони не можуть допомогти і щось змінити. Далі, ніж бла-бла-бла і площі, на жаль, нічого не піде.
– Чим відрізняється нинішній рок від року часів вашого розквіту?
– Маєте на увазі радянського? У досить молодому віці я працював в організації "Москонцерт". Щоб тоді написати на афіші "рок-гурт", потрібно було пройти художню раду. Вони пропускали тільки професіоналів. Нині багато людей, які не вміють грати, співати. Хтось комусь "забашляв", десь проліз – і все, ти зірка. Раніше це не проходило. Зрештою, у всіх мали бути "папірці" про закінчення відповідного училища чи університету.
– Чим можуть потіснити люди з "папірцями" людей з грошима?
– Ми знаємо приклади геніальних людей без дипломів. Людей із грошима можна потіснити енергетикою.
– В Україні є рок?
– Не можу назвати багато гуртів. Наприклад, колишній "Океан Ельзи". Ну, це і не рок, а дуже якісна, професійна і доступна для всіх музика. Дуже кльова, фантастична.
Михайло Салітра
