«Iсторія кидає нам виклик щогодини»

Вручення ордена "Хрест за заслуги перед ФРН" професорові кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури ЧНУ, перекладачеві Петрові Рихлу стало однією з визначних подій цьогорічного фестивалю Meridian Czernowitz. Кореспондент "МБ" поговорила з професором про літературу і політику.

"Целан здійснив революцію мови
у німецькій поезії"

– Вас нагородили орденом "Хрест за заслуги перед ФРН". Кому і за що вручають цю високу нагороду?

– У Чернівцях цим орденом свого часу нагородили єврейського письменника Йосифа Бурга. Можливо, є ще люди з такою відзнакою в Україні, не знаю. Цим орденом нагороджують переважно німецьких громадян. Іноземців відзначають за певний внесок у німецьку культуру. Гадаю, оцінили не одну книжку чи статтю, а мою багаторічну працю як германіста. Я переклав зо два десятки книжок, опублікував сотні статей та рецензій, кілька монографій про німецьких авторів. Три роки поспіль активно перекладаю молодих сучасних німецьких, швейцарських, австрійських поетів. Це той шлях, який веде до інтеграції України в Європу.

– Ви відкрили нам Пауля Целана, якого перекладаєте вже багато років. Що вас захоплює в ньому? Що дивує?

– Вся його поезія, її стилістика, її внутрішня структура. А ще – чесність перед собою і читачем, його намагання завжди шукати нові форми поетичного вираження. Целан здійснив революцію мови у німецькій поезії. Він відчув, що після того, що трапилося з євреями у Другій світовій війні, не можна писати мовою, якою користувалися до цих подій. Це мала бути якісно інша мова. Він шукав її у сферах, які тоді ще не були заплямовані, спотворені нацистами, відкинувши політичний лексикон. Його поезія сповнена каміння, піску, дуже часто він використовує поняття й терміни, почерпнуті з анатомічної будови людського тіла.

А те, що дивує... У нього є дуже складні за фактурою вірші, можливо, трохи темні, недоступні, не завжди перекладні, бо засновані на багатьох асоціаціях, які є в лоні німецької мови. Деякі вірші настільки важкі, що їх, очевидно, слід залишати без перекладу. Дивує мене його послідовність і мужність, з якою реалізував свої поетичні проекти, не повторюючи жодного з поетів. Це надзвичайно інноваційний, оригінальний поет, який набагато випередив свій час.

"Iсторія часто творить міфи"

– Вас називають Шліманом, який розкопав для Чернівців цілу культуру…

– Не можу порівнювати себе зі Шліманом, який відкрив історичну Трою. Я просто відтворив незаслужено забуті та частково заборонені за радянських часів сторінки літератури цього краю. На Заході імена цих поетів знає кожна культурна людина. А зробити це інакше, ніж через переклад, неможливо.

– Чи були старі Чернівці насправді таким казковим містом, у якому вулиці підмітали трояндами?

– Історія часто творить міфи. Міф виник ще в австрійську добу. Австрія тоді мала досить прогресивну ліберальну конституцію і надала численним народам монархії досить широкі права автономії. У цей час у царській Росії, до якої належала більша частина України, українська мова була заборонена, а у Чернівцях австрійський уряд відкрив кафедри української та румунської мов. Тому люди оцінюють цей час як золоту добу. Те, що у міжвоєнний період тут вибухає гроно таких поетів, які матимуть світове ім’я (Целан, Ауслендер), – це інерція австрійського розвитку.

Метафору про підмітання вулиць трояндами не слід розуміти буквально. Це образ. Старенькі чернівчани розповідали, як вони навчалися у тодішніх гімназіях, ліцеях, як любили своїх вчителів. Скажімо, коли проводжали на пенсію директора дівочого ліцею, дівчата встелили дорогу від школи додому квітами. Німецькому журналістові Георгу Гайнцену знадобилося трішки фантазії, щоб увіковічнити такий міф.

– Те, чого не бачить читач: як працює перекладач?

– Праця викладача – самітницька. Не можна творити у галасі чи за ввімкненого телевізора чи радіо. Дозволяю собі лише тихе звучання класичної музики, що стимулює. Переклад прози – напружена робота думки, мозку. Коли тобі вдається переклад вірша поета, коли відчуваєш, що він звучить не гірше, ніж в оригіналі, почуваєшся щасливим.

"Продаватися
в жодному разі не можна"

– Як ви оцінюєте те, що відбувається нині в Україні?

– Досить критично ставлюся до того, що робить нинішня українська влада в економіці, політиці, культурі, освіті. Це псевдореформи, своєрідна димова завіса. Насправді все, що називають реформами, призводить до руйнації того, що вже досягнули й що більш-менш функціонувало. Бачу це насамперед в освіті, де процвітає формалізм, бюрократизм, вихолощування самого сенсу освітнього процесу.
Маю багато претензій і до опозиції. Насправді жодного об’єднання опозиційних сил не відбулося. Ці сили розколоті, кожен тягне ковдру на себе.

А те, що відбувається в нашій міжнародній політиці, – це просто катастрофа. Нас ізолюють. Це дуже сумно.

– Зовсім сумно виглядає… А еліта?

– До еліти традиційно у будь-якій країні відносять інтелектуалів: письменників, митців, артистів, науковців, технічну інтелігенцію. Але, на жаль, жодних кроків цієї еліти не видно, вона також деморалізована. Усе, що маємо нині, – це "заслуга" попереднього президента. Величезні сподівання, потенціал і енергію, які були під час Помаранчевої революції, він звів нанівець необдуманими кроками, зрадами, хибними діями. Власне, він і привів до влади ті сили, які нині є відверто антиукраїнськими.

– Що ж робити? Йти на вибори чи ні? Продаватися чи не здаватися?

– Продаватися в жодному разі не можна. Це наша національна біда, трагедія. Вся наша історія зіткана зі зрад і продажності. Продавалися гетьмани, політичні й церковні діячі, лідери партій… Або робили це через свою недолугість. Не було потрібних людей у потрібний час або ці люди, узурпувавши владу, гадали, що вони вже дістали від Бога мандат на непогрішимість. Так не можна ставитися до долі держави. Історія кидає нам виклик щогодини. Треба бути адекватними до цих викликів. Насамперед слід бути чесними з людьми, не обманювати їх фальшивими обіцянками, як це у нас роблять. У мене немає якогось рятівного рецепта, я не політик, не економіст, але те, що відбувається у всіх сферах нашого життя, – нижче рівня будь-якої критики. Тому гадаю, шлях у нас один – формувати громадянське суспільство, яке зможе протиставити свою волю свавіллю влади, чиновників, продажних судів. Виходити на мітинги, протестувати проти беззаконня. Ми дійшли до краю. Якщо так піде далі, перетворимося на третьорозрядну африканську країну з допотопними феодальними уявленнями. Ми все-таки у Європі! На нашій території знаходиться географічний центр
континенту. Просто треба подивитися, як живуть сусіди, як вони просували свої економічні, політичні програми. Польща, Чехія, Словаччина, та сама Грузія. Щоб сформувати громадянське суспільство, треба активно діяти. Потрібно йти на вибори і голосувати чесно. І не продаватися за кілограм гречки чи 100 гривень – вони дуже швидко проїдаються. Люди повинні зрозуміти, що їхня доля залежить від них самих. 
Юлія Боднарюк

З ДОСЬЄ "МБ"
Петро Рихло – літературознавець, педагог, перекладач.
Народився 10 липня 1950 року в селі Шишківці Кіцманського району.
1967-1972 років навчався на факультеті романо-германської філології Чернівецького державного університету.
Захистив кандидатську і докторську дисертації (1988 і 2007 років).
З 2007 року – професор кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького університету.
У доробку – понад 20 упорядкованих та перекладених книг. Найвідоміші з них: "Меридіан серця" (Пауль Целан), "Магрібінські історії" (Грегор фон Реццорі), "Час фенікса" (Роза Ауслендер), "Тоді в Чернівцях і довкола" (Георг Дроздовський).