«На всі змагання беру герб Чернівців»

У 23 роки чернівчанин Іван Величко вийшов на арену всесвітньо відомого готелю Orleans Arena у Лас-Вегасі і почав танцювати. Змагаючись у батлі вуличних танців World Hip Hop Dance Championship, за яким спотерігали мільйони людей на всіх континентах, він потрапив у четвірку найкращих хіп-хоп-танцюристів світу. Задля чого хлопець досягає таких висот? "Щоб розвивати танці у рідних Чернівцях та на Буковині, щоб разом зі мною успіху досягали вихованці моїх танцювальних шкіл", – зізнається Іван, який не погодився на гарно оплачувану роботу за кордоном і залишається працювати вдома.

"Мій шлях не простий"

– Виріс я у маленькій хатинці у Садгорі, – пригадує Іван. – Називаю цю стару українську двокімнатну хатку шевченківською. Стіни – глина і солома. Вікна – маленькі дерев’яні. Коли проїжджаю повз вулицю Учительську, відчуваю ностальгію.

– Коли дивився через малі вікна, що бачив і про що мріяв?

– З одного боку бачив свій город, з іншого – дорогу. А для мрій у мене було спеціальне місце – на дерев’яному паркані. Що буду танцюристом, малим навіть не міг уявити, мріяв бути кулінаром чи садівником. Коли у семирічному віці потрапив у танцювальний гурток, почав розуміти, чого прагну. Пригадую свій перший чемпіонат у Польщі. Ми виїхали з нашою командою 2003 року і посіли перше місце. Тоді зрозумів, що представляю Чернівці та Україну загалом. Ще кілька моїх поїздок – і я всюди, з кожною перемогою чув слово "Чернівці". Відтоді чітко зрозумів, що представляю своє місто і відчуваю гордість за нього.

На третьому курсі навчання на педагогічному факультеті ЧНУ з Іваном сталася цікава історія. Він мав важливу розмову з викладачем Анатолієм Данилюком.

– "Ну, поїхав ти на змагання у Польщу, а де герб твого міста, де український прапор? Чим ти показуєш, що ти патріот?" – запитав у мене тоді викладач. – Відтоді я щоразу беру із собою прапор України, герб Чернівців та... запис нашого гімну. А то якось українські танцюристи виграли міжнародні змагання, і гімн довелося співати наживо.
У 18 років Іван сам почав навчати танців – у Центральному палаці культури. Два роки тому в Чернівцях відкрив власну школу танцю MoveON Dance Studio, її філіали вже діють у Кіцмані та Новодністровську, незабаром будуть у Снятині та Сторожинці. У школах навчається приблизно 250 людей.

– Хто чи що стоїть за твоїм досягненням?

– Розуміння з батьками, їхня підтримка! Вони багато вклали у мене! А ще... Може, це і неправильно, але я постійно прагну кращого! Хтось захоплюється мною, хтось критикує мене. А мій шлях не простий. Я почав із бальних танців, займався ними 11 років разом із сестрою. А це триразові заняття на тиждень, індивідуальні тренування, великі витрати на костюми та уроки, нехтування дитячими розвагами у дворі... Якось я усе покинув, але за місяців два зрозумів, що вже не можу без танців.

У житті Івана був важкий період: він потрапив в аварію, пролежав ціле літо. Понад рік не міг згинати праву ногу. Довелося докласти чимало зусиль, щоб знову танцювати. Щоб довести собі, що зможе танцювати далі, пішов на конкурс. Виступив неуспішно – впав із сестрою, але... Цим часом Іван захопився вуличними танцями.

"Треба вірити у те, чого ти хочеш"

– 2003 року почав танцювати, як тоді казали, реп. Так називали танці через незнання цього стилю, – пригадує Іван. – Це вже потім ми відкрили для себе справжній хіп-хоп. Я збирав гроші і їздив на семінари у різні міста, запрошував у місто зірок, щоб вони давали нам майстер-класи. Я сам дійшов до того, що досягнув. Відкривав для себе вуличні танці крок за кроком. Не дивуюся, що хіп-хоп набуває дедалі більшої популярності. Секрет – у свободі. Це імпровізація, це ти, і ти можеш себе показати, самовиразитися.
Власне, це і зробив Іван на чемпіонаті у Лас-Вегасі.

– Під час чемпіонату тобі пропонують несподівану музику певного стилю і ти маєш одну хвилину, щоб відчути її і показати себе у спонтанному танці, – пояснює танцюрист. – Вперше у Лас-Вегасі побував 2011 року. Україною їздили представники чемпіонату. Перемагаєш у відборах в Україні – і маєш безкоштовну поїздку в Лас-Вегас. Я не переміг, але поїхав на змагання за свій рахунок. Потрапив у вісімку найкращих. Це тоді для мене було потрясінням! Цього року увійшов у четвірку найкращих. Я був там і розумів: ось вони, люди, на яких рівняється весь світ, а я змагаюся з ними і потрапляю у фінал! Наприклад, я танцював на одній арені зі всесвітньо відомими близнятами-французами Les Twins. Цьогоріч вони стали першими, я четвертим.

– Чим вразив Лас-Вегас? У казино грав?

– Лас-Вегас шокує своєю масштабністю будівель, стилем життя, розвагами. Люди не бояться показати свої безумства. За одну ніч ти проживаєш класичне голівудське кіно: граєш у казино, бачиш арешти із закованими у наручники мексиканцями, як себе пропонують дівчата... У казино грав в автомати. Виграв доларів 60, але потім програв їх. У покер не граю. Життя вирує там у готелях. Ми з друзями мешкали у тризірковому готелі у центрі Лас-Вегаса лише за 20 доларів за добу. Головне – дізнатися адреси таких готелів. У сусідньому готелі спробував відому розвагу: прикріплений спеціальним спорядженням, стрибнув зі 108 поверху! Сам чемпіонат відбувався у двох місцях: відбір до фіналу у 5-зіркову готелі на околиці Лас-Вегасу Red Rock, сам фінал – у всесвітньо відомому Orleans Arena. Ці готелі – це ніби окремі міста...

– Те життя справді є таким розкішним, як його показують у кіно?

– Так! Ти ходиш, ніби у музеї роздивляєшся. Потрапляєш в інший світ. Вишукані будинки, люди-педанти, нічний Лас-Вегас, пляжі Малібу, прогулянки у Беверлі-Хіллз, екскурсія Голівудом...

– І все одно хотілося у Чернівці?

– Так! Бо подорожувати приємно тоді, коли хочеться повернутися у рідне місто, де на тебе чекають! Коли приїхав, відразу почув чутки, що я у Лас-Вегасі ніби залишився працювати... Ні! Країни різні ваблять, але я хочу вкладати зусилля у рідне місто. Мені пропонували роботу за кордоном, але я відмовився. А оплачували все: і роботу, і проживання... Це дало б мені матеріальне забезпечення, але я втратив би щось важливіше – себе у рідному місті. Розумієте, я танцюючий тренер, який підіймає не тільки свій рівень, але і своїх діток-вихованців.

– Досягнення у Лас-Вегасі, професійні танці – для багатьох читачів це здаватиметься чимось захмарним...

– Але все – у нашим руках! Головне – сила твоїх думок! Треба вірити у те, чого ти хочеш. Як і багато людей, переглядав легендарний фільм "Секрет". У що ти віриш, те з тобою і стається! Я вірю у силу думок і у те, що потрібно працювати! З мене іронізують: "А що ти робитимеш у 35?" Я відповідаю, що й у 50 танцюватиму! Скільки стою на своїх ногах, стільки й танцювати і навчатиму цього! І не забувайте про батьків, які багато у вас вклали... Так я часто згадую свою маленьку "шевченківську" хатинку на вулиці Учительській у Садгорі... 
Валерія Чорней

З ДОСЬЄ
Іван Величко,
23 роки, виріс у Садгорі.
Танцює із семи років, навчає танців із 18 років.
Власник танцювальних шкіл MoveON Dance Studio.
Засновник першого на Буковині літнього танцювального табору.
Виконує адміністративну роботу в чернівецьких командах, які беруть участь у проектах "Майданс".