Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
«Цій владі українці не потрібні»

Можна створити політичну партію і красти гроші, а можна бути у політиці та громадському житті роками та жити чесно. Професор ЧНУ, онук Ольги Кобилянської Олег Панчук, який днями відсвяткував 80-річчя, є прикладом того, що жити потрібно лише чесно. Вболівати всім серцем за Україну, рідне місто і на всі прикрості життя мудро казати: "Могло бути гірше"...

"Україна ще більше перетворюється на поле для мародерства"

– У 80 років стають більш обережними, поміркованими... Чи залишилися таким самим, як у юності?

– Вважаю, що я більш-менш такий самий, яким був кілька десятків років тому. Ставлення до ситуації у країні, оточення не змінилося. Не втратив жодного зі своїх добрих знайомих чи друзів. У день мого народження прийшли з Українського Народного дому Володимир Старик, молодь. Ми багато говорили, і я почувався нарівні з ними. Маю певну проблему: спіткнувся, невдало впав, мав вивих, досі не можу повністю відновити роботу руки. Але я пристосовуюся. Думаю: "Могло бути гірше".

– Щодо ситуації в Україні так само: "Могло бути гірше"?

– Настільки скрутної ситуації не було із часів проголошення незалежності. До влади прийшли люди, які, як з’ясувалося, насамперед дбали про власні інтереси, прикриваючи це риторикою.

Як низько нині опустилася судова система, правоохоронна... Таких часів уже й не пригадуєш. Це взаємопов’язано, бо чим гірше йдуть справи в державі, тим більший супротив виникає. Люди дадуть оцінку на виборах. Тоді побачимо, які висновки зроблять. Поки що спостерігаємо, що Україна ще більше перетворюється на поле для мародерства. Люди, які виконують владні функції, зацікавлені насамперед у своїх інтересах, але не в інтересах України та українців. Українці взагалі не потрібні по суті. Вони замінили б нас китайцями, навчили їх російської мови, їм українська не потрібна. І тоді кінець Україні. Але впевнений, що цього не станеться. Люди, звичайно, трохи вайлуваті, але коли дійде до сер­йозної загрози – піднімуться.

Читаю відгуки про проект закону про мови. Навіть росіянин із Донбасу пише: "Сколько можно издеваться над титульной нацией?" Багато є тих, хто це розуміє. Вважаю, після виборів ще радикально нічого не зміниться, але вже не так легко буде проводити усілякі законопроекти через Верховну Раду. Впевнений, що наступний президент буде іншою людиною. Такі кандидатури вже з’являються на горизонті. Візьмемо хоча б Кличка, який має великий запас потенційної довіри. Він патріот. Вони дуже багаті із братом і, якби хотіли, могли б легко виїхати до Німеччини чи до іншої країни. А вони хочуть залишитися з дітьми в Україні, а це означає, що повинні щось робити, щоб змінити ситуацію.

Загалом перспектива для України позитивна, але треба остерігатися того, що є чи не головним фактором української внутрішньої й зовнішньої політики протягом останніх 20 років: фактично присутності Москви, яка постійно нависає над Україною та жорсткими або несправедливими способами намагається схилити на свій бік. Намагання зробити імперію – смішні. Навіть якби щось таке вдалося зробити, це була б катастрофа для Росії.

– Ось Ющенко нібито намагався щось змінити...


– Він не був готовий до ролі керівника. Пригадую, німецький посол розповідав, що коли Ющенко прийшов до влади, він прийшов за два тижні до нього й запропонував будь-яку допомогу від голови уряду та всього німецького народу. Той відповів без роздумів: "Дякую, нічого не потрібно". Щомісяця картина повторювалася. А згодом посол у справах потрапив до Юлії Тимошенко, запитав у неї, як ідуть справи. Вона каже: "Ви знаєте, у нас із ним проблеми: він нічого не хоче робити... Каже, що все саме собою вирішиться".

Деякі кроки його не можуть не дивувати. Коли Ківалова нагородили орденом Ярослава Мудрого, я відчув, що мені плюнули в обличчя...

– Що ж нам робити?

– Поки що прийти на вибори. Увесь світ змінює партію при владі шляхом виборів. У нас же всілякі комбінації роблять... Якщо не визнають вибори, шансів в України немає.

– Що терпіння народу увірветься... Може таке бути?

– Це нереально за нинішнього співвідношення сил. Держава дуже легко із цим впорається. Можливо, і дійде до такого, але лише за масових порушень виборчого законодавства, скажімо, на президентських виборах 2015 року. Будемо сподіватися, того не буде. Люди при владі розуміють, що якщо спровокують людей, їм буде непереливки. Втекти вже нікуди не вдасться. Хіба що в Росію, а їхні маєтки не там.

"Обдурити когось було неприпустимо"

– Ваша родина – частина історії міста... Як вам Чернівці нині?

– Змінилися. Новобудови – може, й добре, але не завжди доречні й на місці. Але цей прогрес не зупинити. Жахливо, що в міста немає коштів для того, щоб подбати про дороги. Іноземці, з якими спілкуюся, кажуть, що в них таких доріг навіть після війни не було, що тракторами треба їздити. Місто не матиме грошей, доки не буде самоврядування, коли частина податків не залишатиметься тут.

Чернівці вже не ті, які були перед війною. Коли прийшла 1940 року радянська влада, восени виїхали австрійці й німці, які значною мірою визначали культурне обличчя Чернівців. Багато їх було й у селах. У селі, де Ольга Кобилянська мала обійстя, мій тато, який опікувався землею, мав за найкращого порадника і товариша сусіда Кеніга. Німці привозили із собою новітні технології, адже Буковина була краєм лише скотарства. І культура, і школи... Зникнення цього пласту було страшним ударом. Натомість їхні місця посіли приїжджі, українці із сіл. Але вони і гадки не мали, що винесла та група людей, не мали стосунку до культури. Далі війна... Наприкінці війни поїхали румуни. Пригадую, 1944 року в районі навколо обласної лікарні всі квартири були порожні. Виїхали німці, румуни й багато українців, бо не знали, чого чекати від радянської влади. Війна фактично спричинила те, що культурне обличчя Чернівців змінилося. Приїхало багато російськомовних, які не хотіли розмовляти українською. Знаю багатьох українців, кому вони казали: "Ви не можете навчитися по-чєловєчєскі говоріть?" Цей процес розмивання чернівецької ідентичності тривав і далі.

Мама мені розповідала, що те суспільство було сформоване ще на засадах австрійської культури, доброзичливості, совісності. Обдурити когось на ринку – для громадян то було неприпустимо. Високі моральні засади були навіть у бідних людей. І коли я дивлюся нині на занепад моралі, коли шукають, як привласнити те, що погано лежить... Це через багаторічне панування радянської влади.

"Пам’ятаю день, коли померла Ольга Кобилянська"

– Як ви пригадуєте Ольгу Кобилянську нині?

– Коли вона померла, мені було 10 років. Пам’ятаю її в останні роки як практично повністю паралізовану особу, яка вранці із чужою допомогою вдягалася й робила 10 кроків до крісла, де проводила увесь день. Мозок був вражений після інсультів.

Пам’ятаю день, коли вона померла. За два тижні доктор Гузар сказав, що вона невдовзі помре. Вона згасала: нічого не боліло, ослабла, її годували з ложечки. Я прийшов додому після обіду, батьки сказали, що бабуся помирає, треба піти попросити вибачення за гріхи й поцілувати руку. Я так зробив. І вона тихенько згасла. Ставлення моє до неї відтоді дуже змінилося, бо я прочитав більшість її творів, цікавився експонатами в музеї. Я зрозумів, що це була важлива постать в історії української культури.

– Кажуть, є щоденник Кобилянської, який вона писала в 19 років та який радянська влада якось утаємничено надрукувала...


– За радянських часів, якщо людина була позитивною, вона була білою у всьому, а якщо негативною – чорною в усьому. Хоча такого ніколи не буває. Я, скажімо, із цього щоденника дізнався, що вона в 19 років палила. Хотіла втекти з подорожуючим театром, відчути свободу. А у 20 років написала одному професору Чернівецького університету лист, що вона згідна вийти заміж за нього (чула, що він хоче одружитися), щоб... мати доступ до його бібліотеки. Закохалася в одного єврея, який щодня проходив повз її вікна. Нічого такого, але класика, як вважали за радянських часів, таке не прикрашає.

Цей щоденник вона віддала 1939 року Лідії Бурачинській, яка хотіла писати книгу про її життя. Та ж після війни опинилася в Америці, а в 1970-х роках вирішила передати щоденник до музею. Але за умови, що якщо його не надрукують тут, це зроблять на Заході з поміткою, що в СРСР не мали можливості цього зробити.
Мусили видавати... Додали, щоправда, її "виступи" у радянській пресі (які писали за неї). Із двох тисяч примірників півтори тисячі віддали на Захід, в СРСР залишилося 500. Я заледве випросив собі дві книги...
Розповідав мені Володимир Вознюк, що редактор цієї книжки розповів йому, як вона проходила в ЦК КПРС: "Що ви нам підсовуєте? Порнографію!" І вказують на речення: "Увечері приїхав Макс із Чернівців. Цілу ніч ми провели з Максом..." Ментальність тих людей: "провести ніч" для них могло означати лише одне. А Кобилянська з ним проговорила цілу ніч. Ось хто нами керував... 
Юлія Боднарюк

З ДОСЬЄ "МБ"
Олег Панчук народився 17 липня 1932 року в місті Чернівці у родині службовця.
Навчався у Чернівецькій гімназії №9 (нині це гімназія №5).
1949 року вступив на хімічний факультет Чернівецького державного університету, який закінчив із відзнакою.
У лютому 1958 року захистив кандидатську дисертацію.
1988 року захистив докторську дисертацію.
Наступні сім років (1989-1997) обіймав посаду декана хімічного факультету.
Автор 120 наукових праць і 5 авторських свідоцтв.
Один із засновників Народного Руху на Буковині та борців за незалежність.
Рейтинг:
(голосів: 1)
30-07-2012, 12:38
Коментарів 0 Переглядів 1444

загрузка...
Популярне Коментують
• Новини
Міша на допиті і марення біженця з польської дучки. Блог Мостіпаки
Про головні події тижня, що минає - у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
Літній відпочинок для дітей: 5 таборів поблизу Карпат, де вашій дитині сподобається (на правах реклами)

Що може бути веселішим, ніж літо, проведене разом зі своїми однолітками у таборі відпочинку. До вашої уваги пропозиції 5 таборів літнього відпочинку для дітей
День святого Валентина: 7 ідей подарунків від магазинів у Чернівцях (на правах реклами)

Напередодні Дня святого Валентина усі закохані перебувають у пошуках найкращих подарунків для своїх половинок, намагаючись приготувати приємний сюрприз, здивувати, привернути увагу, перевірити почуття, створити романтичний настрій або зробити пам’ятний і незабутній дарунок
"Kuzenko dental studio" – сучасна стоматологія, що подбає про ваше здоров’я! (на правах реклами)

Здорові зуби – одна із запорук хорошого самопочуття. Однак багато людей нехтують візитом до стоматолога. Тому несвоєчасне виявлення проблеми призводить до руйнування зубів, які стають джерелом інфекції