Співак Павло Дворський, який переїхав до Києва шість років тому, приїде до Чернівців із програмою "Щастя моє". Програма ювілейна: менше, ніж за рік, пан Павло відзначить 60-річчя. Павло Дворський співатиме у супроводі симфонічного оркестру INSO-Lviv, яким керує Мирослав Скорик. Також на сцені працюватимуть музиканти гурту "19 клас".
У концерті візьме участь і Павло Дворський-молодший (на Міжнародному вокальному конкурсі в Італії, де було представлено 18 країн і Гран-прі отримала співачка з Віденської опери, він посів перше місце).
Глядач нині переважно платить не за творчість, а за можливість побачити героїв скандальних сторінок Інтернету, телебачення. Скандал, тусовка – основа шоу-бізнесу. Павло Дворський ніколи не був і не буде людиною тусовки. Вся його робота – це бажання гідно продовжити справу Володимира Івасюка, Назарія Яремчука, Ігоря Білозіра, зберегти мелодику української пісні.
– Із сольною програмою ви приїжджаєте вперше...
– Програма називається "Щастя моє". Вона узагальнює всі образи, пісні, думки, мрії. Звучатимуть пісні про любов до рідного краю, до Бога, до краян, про людські почуття. Пісні, перекладені італійською. Днями я повернувся з Італії, де мав концерти і презентував альбом з Le stelle cadenti (мої пісні у перекладі італійською). Співатиму із синами. Павло Дворський-молодший виконає арії, неаполітанські пісні, мої пісні. Він зараз захищає ступінь магістра у музичній академії імені Чайковського. Вже тричі співав оперу в постановці Дмитра Гнатюка "Запорожець за Дунаєм". Виконував партію Андрія. А Славко закінчує юридичний університет "Крок", не полишає заняття музикою.
– Київ виправдав ваші сподівання?
– Ми переїхали, бо синам слід було здобувати вищу освіту. Нам порадили університет економіки і права "Крок", який дає грунтовні знання, а його дипломи мають європейську сертифікацію. А музична академія у Києві – прекрасна у вокальному плані. Там працюють найкращі викладачі, велике сузір’я оперних співаків. Ми вирішили поєднати навчання синів і мою творчу роботу. Хоча вагалися, радилися з дружиною, рідними. Іноді у житі слід щось змінювати . Але життя покаже. Ми маємо помешкання у Чернівцях. Хто знає, як складеться життя, де сини захочуть працювати.
– Життя змінилося? Ви придбали дороге авто, будинок...
– Ми їхали не для того, щоб заробити мільйони та їздити розкішними авто і не бачити людей. Мета була – працювати творчо, більше гастролювати. Є нормальні умови: гарна квартира у хорошому спальному районі Голосієво. Маю авто "Субару", назва якого, як дізнався, у перекладі з японської – "Стожари". Як і моєї пісні, яку написав 35 років тому.
– Нині української пісні в ефірі не так вже і багато...
– Я був з українськими співаками з концертом у Ростові-на-Дону, де нас запросили на радіо для інтерв’ю. Кажуть: "Давайте русскую песню". Ми почали казати, що слухачам цікаво буде послухати українську, з якою ми приїхали. "Не можна, наш керівник сказав: "У нас же русское радио", – відповіли. Нарешті перепитали у редактора і дозволили... один куплет. Вважаю, повинні звучати пісні різними мовами. Але якщо не звучатимуть пісні рідною мовою, це буде нонсенс. У нинішній ситуації ми й самі винні. Хотілося б, щоб на радіо, телебаченні працювали редактори-патріоти свого рідного.
– За часів "Смерічки", кажуть, мали по три-чотири концерти поспіль.
– Так, за часів "Смерічки" ми мали по три-чотири концерти на день. Пригадую, у Свєрдловську (нині Катеринослав, Росія, – авт.) концерт розпочинався о 09.00! І Палац спорту – переповнений! А в Лужниках тиждень працювали за аншлагів. Заледве проводили знайомих, щоб вони стоячи послухали наш концерт. Охочих потрапити на концерти у Львові було більше, ніж місць: люди перелазили з горища, ламали двері, щоби стоячи-напівлежачи послухати. Коли зараз розповідаєш молодим митцям – не вірять.
– Українські пісні називають іноді неформатом...
– Нас, тих, хто починав писати українську пісню, творив, хвилювався, падав, підіймався, дуже важко збити з цієї дороги. Завжди було нелегко. Нелегко було і Воробкевичу, і Федьковичу, і Сковороді. Але ми повинні робити свою справу щиро і натхненно.
Юлія Боднарюк
ДОСЬЄ
Павло Дворський народився 1 лютого 1953 року в селі Ленківці Кельменецького району.
1976 року Павла Дворського запросили
до ВІА "Смерічка".
1985 року співак розпочав сольну кар’єру.
1994 року його удостоїли звання
"Народний артист України".
Одружений. Батько двох дітей:
В’ячеслава і Павла.
