Почесний громадянин Чернівців, народний артист України Георгій Гіна днями відзначив своє 80-ліття. Незважаючи на вік, він продовжує викладати на кафедрі музики ЧНУ.
Ми зустрілися з паном Георгієм у філармонії напередодні його ювілейного концерту. Стрункий, підтягнутий, у модному капелюсі. "Це вітання від першої учениці Ельвіри Губенко, яка навчалася в мене 1956 року", – хвалиться пан Георгій, витягуючи з конверта велику листівку. До нас підходить симпатичний чоловік. "Це один з найкращих моїх учнів Тарас Печений. Професор Загребської консерваторії у Хорватії, – знайомить нас Георгій Миколайович. – Приїхав на мій ювілейний концерт. Половина симфонічного оркестру філармонії – це теж мої учні".
Перша скрипка була з кукурудзи
– Пане Георгію, звідки у вас любов до музики?
– Мій батько був музикантом-аматором. Грав на скрипці та акордеоні. А ще організовував у Чернівцях різні бали. За Румунії на чотирьох міських пляжах влаштовували танці. Батько теж там грав. Мене ще з дитинства тягнуло до музики. Наш сусід виготовив для мене маленькі дитячі цимбали, на яких я вчився грати з шести років. А перша моя скрипка була з кукурудзи. Пізніше батько дав мені свою скрипку. Я ледве міг втримати її в руках. Рано опанував музичну грамоту. Міг розкласти на ноти будь-які звуки: свисток потяга, гудіння машини або літака. Згодом мені купили акордеон, на якому я самотужки навчився грати. Коли мені було десять років, батько віддав мене до румунської консерваторії. Під час прослуховування старенький професор від радості взяв мене на руки і сказав: "Ти справжній музикант, у тебе є талант". Два роки я займався в консерваторії. А потім почалася війна. Батька забрали до румунського війська. Ми довго не знали, що з ним. Та якось він передав мені акордеон відомої фірми на 80 басів. 1945 року батько повернувся додому. Він служив у війську перекладачем, бо досконало знав кілька мов: румунську, польську, німецьку, французьку.
– Кажуть, ви починали музичну кар’єру в міських чайних...
– Ще з 13 років я грав із батьком на весіллях, хрестинах, храмах, маланках, толоках. Об’їздили майже всю Буковину. Життя мандрівного музиканта нелегке. Треба було грати всю ніч за будь-якої погоди. Якось на Рогізні батькові замовили на весілля цілий оркестр. Це було взимку, мороз страшенний – понад 30 градусів. Руки примерзали до клавіш акордеона. Музикантам сподобалася моя гра, і вони запросили мене до свого оркестру. Мені тоді було 15 років. 1947 року я грав у чайній №4, яка була тоді на вулиці О. Кобилянської (нині – ресторан "Чернівчанка). А потім мене запросили до чайної №1 на вулиці Котовського. Пізніше – в ресторан "Палац" (нині – "Київ). Це були важкі післявоєнні роки. Я грав на скрипці та акордеоні за борщ, котлети і компот. Послухати мене приходило дуже багато людей.
Триматися у формі допомагає робота
– А де здобули музичну освіту?
– Після сьомого класу вступив до музичного училища. Мене прийняли без вступних екзаменів. Коли вступав до Київської консерваторії, конкурс був сім осіб на місце. Але я отримав "п’ятірку" – і мене прийняли. У Києві теж підробляв, бо нікому було допомагати. Грав на танцях і в кінотеатрах, мав учнів, керував симфонічним оркестром на заводі "Арсенал", працював скрипалем у театрі І. Франка. У 19 років я одружився, треба було утримувати сім’ю. Батьки Поліни не хотіли, щоб вона виходила за мене заміж. Але вона втекла до мене в Київ. Ми прожили гарне життя. П’ять років тому дружини не стало. Ще до Поліни я зустрічався з однією дівчиною. Це було моє перше кохання. В Елеонори теж помер чоловік. Зараз ми з нею разом.
– Ось чому виглядаєте так молодо. Кохання допомагає?
– Напевно (сміється, – авт.). У молодості займався акробатикою, грав у футбол. Зараз роблю зарядку. Триматися у формі допомагає також робота.
– Разом із Софією Ротару ви їздили на ІХ Всесвітній фестиваль молоді та студентів до Болгарії.
– Це був дуже складний 1968 рік. Війна у В’єтнамі, трагічні події у Чехословаччині. Але в Болгарії нас прийняли добре. Мене призначили керівником фольклорного ансамблю, під супровід якого співала Софія Ротару. З нами їздив її майбутній чоловік Анатолій Євдокименко, який навчався у нашій музичній школі. Він грав на контрабасі, а я – на скрипці. Софія тоді отримала "Золотого Орфея".
– Ви все життя присвятили музиці. Не жалкуєте?
– Музика стала моєю найбільшою любов’ю. Хоча міг стати столяром, бо любив майструвати. У післявоєнні 1946-1947 роки була дуже модною професія водія. Я навіть мріяв стати ним. Але музика – це найрідніше.
– Чи передалася любов до музики вашим дітям?
– Донька Єлизавета закінчила музичну школу і музичне училище. Старший онук грає в камерному та симфонічному оркестрах. Маю ще маленького правнука. Може, він теж полюбить музику.
Надія БУДНА
З досьє "МБ"
Георгій ГІНА народився 16 квітня 1932 року в мікрорайоні Ленківці.
Народний артист України, Почесний громадянин Чернівців.
Композитор, диригент, скрипаль, педагог, фольклорист.
Закінчив музичне училище і Київську консерваторію ім. П. Чайковського.
24 роки пропрацював викладачем музичного училища, 46 років – директором дитячої музичної школи №1.
Підготував понад сотню скрипалів, які стали лауреатами міжнародних та республіканських конкурсів.
Працює на кафедрі музики ЧНУ.
Понад 30 років був художнім керівником і диригентом камерного оркестру обласної філармонії. Написав приблизно 100 музичних творів.
