– У Чернівецькій філармонії 1981 року ми, будучи студентами, проходили практику. Разом із колективом філармонії об’їздили Сторожинець, Вижницю, Вашківці... Тут ми заробили перші гроші за концерт. 25 жовтня ми святкували 30 років відтоді, як отримали перший гонорар – це було у Путилі, – з ностальгією пригадує гуморист Володимир Мойсеєнко.
– Колись у Радянському Союзі навіть говорили: якщо програма пройшла у Чернівцях, то пройде усюди, – додає його колега Володимир Данилець.
На сцені відомий дует виступає уже три десятки років, а на запрошення концертної агенції Олега Сандуляка гумористи повернулися до Чернівців із ювілейною концертною програмою.
Спілкуємося з артистами про гумор "нижче пояса" та цікаве із буденного життя.
"Є помийний гумор, і він дуже популярний"
– Сатира, КВН, вульгарний та чорний гумор... Що буде популярним завтра?
Володимир Данилець: Є ще помийний гумор! Вибачте, що я так кажу, але гумор, у якому все поливають брудом, нині дуже популярний. Першого квітня на "Інтері" вийде програма "Розбір польотів". На зйомках зібралися ми, дядя Жора та любитель чорного гумору. Ми довго розмовляли про те, який гумор потрібен нині, і вирішили, що вічним буде класичний гумор.
Володимир Мойсеєнко: Гумор має бути смішний і не повинен нікого принижувати. Є дуже багато артистів, які виходять на сцену і показують, що вони найрозумніші.
В. Д.: Отак прийшов на концерт, щоб відчути себе дурнем! Телебачення – негатив, робота – негатив, життя – негатив, гроші – негатив... І ти приходиш на концерт, і ще й там тебе дурнем називають та обкладають матом "нижче пояса". Ми вихованці класичної школи. Вважаємо, що люди мають бути добріші, більш виховані. Але зараз нас ніщо не вчить бути добрими. Що не увімкнеш – вбили, зарізали, згвалтували, спалили, Вася – дурень, а всі ви – дурепи, всіх ми обманюємо... Ми самі себе загнали у глухий кут. На щастя, зараз Москва тихенько відходить від цього гумору "нижче пояса", ну дуже хочеться добра... А взагалі хочу розповісти, що вчора у мого вихованця Володимира Олександровича (жартома про Мойсеєнка, – ред.) був день народження...
– Як святкували? Друзі чекали від вас багато жартів?
В. Д.: Ну, подарунки приймав я (голосно сміються, – авт.). Зібралася дуже гарна компанія. Ми жартували до 05.00.
В. М.: Ми виправдовуємо очікування наших друзів – від нас постійно чекають веселощів. А ось у чужій компанії... Якось у Дніпропетровську ми відпрацювали два сольні концерти і друг привіз нас вечеряти у ресторан, де вже чекала компанія його друзів. Люди чекали від нас жартів. Однак ми повечеряли, підвелися і пішли – на замовлення у приватному колі ми жартувати не будемо ніколи! Це має бути від душі... А ще якось у Ялті на узбережжі до нас підійшла компанія і запитала: "Скільки коштуватиме, щоб ви нам щось таке тут у ресторанчику представили?" (розставляє пальці і пародіює понтових людей, – авт.) Я сказав, що у них грошей немає стільки, ще не надрукували... Ми не жартуємо на замовлення, а у своє задоволення – дуже багато.
"Депутатам навіть гавкати не можна"
– Чому у важкий час в Україні так мало сатири?
В. М.: На жаль, останнім часом автори дуже мало пишуть українського гумору. Ніхто нічого смішного і сучасного не пише! До нас звертаються україномовні автори, і ми читаємо небилиці про діда Панька у супермаркеті. Відчувається, що автор живе у якомусь іншому світі. На превеликий жаль, у нас немає номерів українською мовою. Хіба що номер "Як козаки в Європу вступали". Що цікавого в нашому гуморі загалом? Брехати не будемо, бо не знаємо... Нічого видатного не помічали.
В. Д.: Писати є про що... Подивіться, як усі балакають. Ось депутати, які мають бути зразком... Та їх навіть на базар не можна пускати, щоб вони щось охороняли. Їм гавкати навіть не можна! На жаль, культуру вбивають. Тому і гумор такий...
– Не дивно, що інколи люди на гумористичних концертах не сміються – жарти не близькі їхньому життю.
В. Д.: У нас такого не буває. Ми заводимо глядача.
В. М.: Хто не сміється, того ми виводимо (сміється, – авт.).
В. Д.: Буває, що усі сміються, а один серйозний сидить і думає, а куди це він потрапив. Була практика, коли ми таких глядачів виводили на сцену і вручали їм подарунок як найбільш сумним глядачам. Потім така людина сідає у зал і починає сміятися, де треба і де не треба.
– 30 років на сцені... Втомилися?
В. М.: Ні, гумор – це наше життя. Інколи у нас запитують: "Ну як ви так живете? У вас постійно беруть автографи..." Це частина життя, робоча частина. Молоді колеги кажуть: "Оcь дістали з автографами, нікого до мене не пускати!" Ми відповідаємо: "Не хочеш, щоб тебе впізнавали, іди керуй тролейбусом. Ніхто до тебе не чіплятиметься, лише з талончиками. А якщо ти вже сунувся, будь ласкавий, відпрацьовуй – це частина твого життя..."
В. Д.: Ми із задоволенням продовжуємо смішити людей – номерів нових так багато, що доведеться ще раз приїжджати до Чернівців.
В. М.: Приходьте – і ми разом похіхікаємо...
Валерія Чорней
З досьє "МБ".
Володимир Данилець та Володимир Мойсеєнко закінчили Київське естрадно-циркове училище.
1987 року організували дует.
1989 року артисти стали лауреатами Всесоюзного конкурсу артистів розмовного жанру.
1991 року – одержали кубок Аркадія Райкіна на Міжнародному конкурсі гумористів у Ризі.
Народні артисти України.
