Катерина Оніщук: «Толкіна читають зовсім різні люди»

Джон Рональд Руел Толкін – таким є повне ім’я знаменитого англійського письменника, одного з фундаторів жанру фентезі, класика світової літератури ХХ століття. Всесвітню славу автор здобув після публікації роману "Володар перстенів". Українською цей роман побачив світ на початку 2000-х у різних інтерпретаціях (О. Мокровольського, А. Немірової), але найповніша його версія з’явилася 2004 року у львівському видавництві "Астролябія". Зрештою, як і всі наступні твори цього автора: "Гобіт" (2007), "Сказання про дітей Гуріна", "Сильмариліон" (2008), "Сказання з Небезпечного Королівства" (2009) та "Легенда про Сігурда і Гудрун" (2010). Щоби наш читач міг вільно мандрувати складним світом англійського фантаста, свої зусилля об’єднали троє перекладачо: Олена Фешовець, Олена О’Лір і наша співрозмовниця Катерина ОНІЩУК.

– Як почалася ваша робота над перекладом Толкіна?

– Видання цілого корпусу творів цього фантастичного в усіх сенсах слова автора є одним із важливих напрямків роботи нашого видавництва – поряд з іншими, якоюсь мірою подібними проектами, як-от із серією перекладів класичних епосів Середньовіччя ("Пісня про Ролянда", "Беовульф") та видатних творів про мандри, що зацікавлять не лише підлітків, а й дорослих читачів (цикл пригод Томека, написаний відомим польським письменником Альфредом Шклярським, романи Джозефа Конрада, Карла Мая та ін.). Від початку його натхенником був директор "Астролябії" Олег Фешовець, який поступово зумів залучити до цієї роботи трьох перекладачок. Гадаю, кожна з нас вклала максимум зусиль і натхнення, щоби український читач отримав справді якісний продукт. І тут уже не можна оминути увагою ще одну людину, яка цьому дуже посприяла – редактора Назара Федорака.

– Якими були твої перші враження від знайомства зі світом Толкіна?

– Для мене Толкін почався зі "Сказання про дітей Гуріна". Спочатку це був шок. Звісно, раніше я бачила фільм "Володар перстенів", але вся ця навала різноманітних рас людей, гномів, ельфів, усіляких потвор і богів, шалена кількість імен і родинних зв’язків просто приголомшила. Довелось, як із математикою, тримаючи їх в голові, зосередитися на сюжеті й потроху, призвичаюючись до стилю письма, розплутувати цей клубок. Зрештою, ці історії мене цілковито захопили. Толкін небагатослівний, ощадливий в мові. Але витворив не просто казку, а величезний світ, три епохи якого дуже реалістичні й перегукуються між собою практично у всіх книгах. Іноді його тексти розчулюють до сліз. Іноді, особливо коли йдеться про природу чи ельфійське бачення світу, трапляються просто-таки поезії у прозі. До писання Толкіна спонукала передусім любов до мови. Це добре видно в текстах, і це мене й зачепило. Пізніше, коли ознайомилася з його біографією, стало цікаво відчитувати його як живу людину. Найбільше це відчутно в "Роверандомі" – казці-втішалочці для сина, та "Листку пана Дрібнички", де чітко проступає внутрішній конфлікт між главою родини, професором із купою обов’язків і письменником, який відчуває, що катастрофічно не встигає дописати свій найголовніший твір – для Толкіна це "Сильмариліон".
– З якими труднощами ти стикалася, перекладаючи твори цього письменника?
– От хоч би й та мовна ощадливість: нічого не викинути і не додати зайвого й при тому перекласти все так і на такому рівні, щоб український читач думав, ніби Толкін писав його рідною мовою – це основна настанова. Щоби книжка однаково добре сприймалась і тут, і в центрі України, і на сході, але й зберегти всі архаїзми, діалектизми, вжиті автором, і вигадані слова усіх неіснуючих мов.

– Чимало критиків стверджують, ніби романи Толкіна належать до масової літератури.

– Авжеж, якщо говорити про кількість тих, хто їх прочитав. До прикладу, "Астролябія" уже продала два наклади "Володаря перстенів". Перший тираж "Сказання про дітей Гуріна" також закінчився. І ці книги далі питають, купують і читають. Про англомовних читачів годі й казати. Ті ж "Сказання" вийшли одночасно з якоюсь там частиною пригод Гаррі Поттера і випередили його за рівнем продажів. Натомість із "Сильмариліоном" усе інакше. Це дуже складний текст, своєрідна Біблія Середзем’я, він викликає неоднозначне ставлення і у прихильників, і у критиків. А взагалі, популярним Толкіна зробили американці. Коли у США вийшов "Гобіт", а потім "Володар перстенів", усі шаленіли від них, витворили цілий культ, там і тепер є найбільше різноманітних Толкінівських спільнот. Читають ці книги зовсім різні люди. Від, скажімо, десятилітнього хлопчака, який на одному з Форумів зі сяючими очима купував геть не дитячий "Сильмариліон", до поважного віку викладачів.

– Яким тобі видався російський переклад Толкіна?

– Росіяни "толкінізувалися" першими. В Україні ж спершу з’явилися переспів Мокровольського і, як вважається, автопереклад з російської Немірової. Тож тепер читачі сприймають наші версії крізь ці призми, кожен по-різному, але позитивні відгуки переважають. Я читала лишень "Сильмариліон", уже коли працювала над дипломом. І уривки "Володаря" в перекладі Муравйова – Толкіна там якось дуже мало! Текст легко читається, всі герої на місці, а Толкіна як автора майже нема.

– Як працюється з іншими перекладачами?

– Олена Фешовець переклала "Володаря перстенів". Олена О’Лір – "Гобіта". Я – "Сказання про дітей Гуріна" і "Сильмариліон". Спільно з Оленою О’Лір працювали над "Сказаннями з Небезпечного Королівства" та "Легендою про Сігурда і Гудрун", тільки вона перекладала поетичну частину цих книг, а я – прозову. Узгоджували спільні для обох поняття та імена, намагаючись витворити таку ж струнку систему образів, як в оригіналі, брали одна в одної все найкраще. Найближчим часом готуємо до видання переклад листування Толкіна, а також "Незавершені оповіді" та "Втрачені легенди". Коли впораємося, цей проект буде фактично єдиним в Україні настільки повним зібранням творів зарубіжного автора.
Лілія ШУТЯК