Класичний філолог за освітою і колишній викладач Вроцлавського університету Марек Краєвський є сьогодні одним із найпопулярніших польських авторів. Він працює у "смачному" жанрі ретро-детективу (якоюсь мірою жанрово подібним до творів Краєвського є "Срібний павук" Василя Кожелянка). Славу письменникові на батьківщині приніс цикл романів про поліцейського Ебергарда Мокка, дія яких відбувається у Бреслау (Вроцлаві) у міжвоєнний період. Кілька з них – "Кінець світу в Бреслау", "Смерть у Бреслау", "Привиди в місті Бреслау" – вже перекладені українською мовою.
Та, мабуть, найбільш цікавими для українського читача стануть романи "Голова Мінотавра", "Еринії" та "Числа Харона" з новим головним героєм – комісаром поліції Едвардом Попельським та, що важливіше, новим місцем дії – Львовом початку минулого століття. Як і "вроцлавські" романи, їх переклала українською Божена Антоняк, а видало львівське "Урбіно". Про особливості писання кримінальних романів, їхній вплив на автора та плани на майбутнє – в ексклюзивному інтерв’ю Марека Краєвського нашому виданню.
– У своїх романах ви дуже детально описуєте злочинний світ. Звідки так добре його знаєте?
– Із книжок та кінофільмів. Щоправда, одного разу мені довелося спостерігати за розтином людського тіла, аби докладно вивчити деталі анатомії людини.
– Обидва головні герої ваших романів – Ебергард Мокк і Едвард Попельський – сміливі, рішучі чоловіки, справжні професіонали своєї справи. Кому з них симпатизуєте більше?
– Хоча Мокк і є героєм "первородним", Попельський мені ближчий із двох причин: по-перше, він поляк, а по-друге, це герой моїх новіших, львівських романів, тобто наближений до мене в часі. Ну й емоційно він також ближчий.
– Чи мають згадані детективи реальних прототипів?
– Ні, цих героїв я вигадав сам, від початку до кінця. Інша річ, що Мокк і Попельський можуть бути наділені певними моїми рисами. Але я не "списував" їх із себе, це вийшло якось мимовільно. Наприклад, обидва герої полюбляють добре попоїсти, грають у бридж. Вони, як і я, до речі, педантичні й акуратні.
– Деякі українські читачі й критики порівнюють вас зі Стівеном Кінгом та Жаном-Крістофом Гранже. Подобається вам таке порівняння?
– Коли мене порівнюють зі Стівеном Кінгом, для мене це неабиякий комплімент. А другого автора я, на жаль, не читав.
– Злочини, які ви описуєте (наприклад, у "Голові Мінотавра" – вбивства незайманок із пошматованими обличчями, у "Ериніях" – понівечене дитяче тіло в нужнику) вирізняються особливою жорстокістю, навіть збоченістю. Звідки черпаєте ідеї для таких злочинів?
– Це винятково плоди моєї уяви. Але насправді я не збочений убивця. Просто жорстокості вимагають закони жанру, в якому я пишу.
– Якось Ніцше сказав: "Якщо довго вдивлятись у прірву, вона почне вдивлятись у тебе". Ви цього не боїтеся?
– Ні, не боюся. Хоча мушу зізнатися, що за дванадцять років своєї письменницької діяльності я став більш підозрілим. Так, я трохи змінився. Наприклад, якщо ввечері почую позаду себе кроки на вулиці, то починаю думати, як мені вчинити. Чи не чигає на мене ймовірний злочинець? Авжеж, писання детективів трохи вплинуло на мене.
– Чи приїде колись Попельський або Мокк у службових справах до Чернівців?
– На жаль, я не планую перенесення своїх героїв до жодного іншого українського міста, крім Львова. Навіть до такого гарного, як Чернівці.
– Один із ваших співвітчизників і колег по перу розповів, що Марек Краєвський – чи не єдиний письменник у Польщі, який може дозволити собі жити винятково з літератури. В Україні це майже неможливо.
– Ні, у Польщі я не один такий! У нас є принаймні декілька авторів, які живуть зі своєї літературної діяльності. Хоча таких справді небагато. Але щоб досягти такого статусу (тут зізнаюся, що я завжди мріяв про життя професійного письменника), мені довелося довго й наполегливо працювати. Цілковито віддатися написанню книжок я зміг лише через вісім років після дебюту. Це сталося тоді, коли я був автором шести романів, і їх було перекладено на півтора десятка мов.
– Ходять чутки стосовно ваших планів написання твору, дія якого відбуватиметься за часів Дмитрія Самозванця, тобто польського походу на Москву…
– Справді, цей період мене дуже цікавить. А інтерес виник через те, що кілька років тому я переклав з латини історію так званих "димитріад" Станіслава Кобєжицького. Цей твір під назвою "Historia regis Vladislai IV" ("Історія короля Владислава ІV") докладно розповідає про героїчні вчинки поляків. Узагалі ж це дуже таємничий період, достатньо бодай трохи почитати про нього, щоб помітити, скільки всього загадкового й досі нез’ясованого відбувалося в ті часи. Це дає неабиякий простір для письменницької уяви.
– Ще донедавна ви заявляли про те, що ви є автором, який працює винятково у своїй ніші, тобто пише лише ретро-детективи. Проте нині чимраз частіше можна прочитати, що Краєвський має намір писати й інші книжки. Які саме?
– Мене іноді запитують, чи не хочу я бодай перенести дію роману деінде. Наприклад, написати детектив, дія якого відбуватиметься в стародавньому Римі. Але останнім часом мені хочеться створювати не лише детективи. Сподіваюся писати також історичні й соціально-побутові романи. Втім, це ще тільки плани, а вони, як відомо, далеко не завжди втілюються в життя.
Лілія ШУТЯК
