Архівіст Марія Никирса презентувала свою книгу про історію колись елітної чернівецької вілли – "Дім із кришталевими вікнами".
Науковець багато працювала, щоби знайти інформацію про перших власників будинку та людей, які жили у ньому в різні часи. Доповнили видання праці відомого журналіста-краєзнавця Ігоря Мельника та директора муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського Олесі Щербанюк.
Тут жив директор скляної фабрики
- Наша книга присвячена історії одного будинку на колишній вулиці Schlangengasse, 18. Це історія вілли з кришталевими вікнами, – розповідає науковий співробітник ЧНУ Марія НИКИРСА. – Забудова вулиці розпочалася у другій половині ХІХ століття і тривала у румунський період. Достеменно відомо, що споруда існувала перед 1897 роком. Адже на карті Чернівців, укладеній міським архітектором Людвігом Вестом, вона вже була. З’ясували, що власником садиби 1897 року був Костянтин Попович. За даними адресної книги міста Чернівців, під таким прізвищем та іменем у Чернівцях проживали двоє осіб: один був священиком, інший – наглядовим радником Буковинської земельної кредитної установи. Проте вже 1898 року власником нерухомості був санітарний радник, доктор медицини Володимир Філіпович. 1898 року за поданням директора крайового шпиталю Василя Воляна його було призначено головним лікарем цієї установи.
Згодом вулицю перейменували на вулицю доктора Едуарда Райса.
- Відтак, будинком №18 на цій вулиці володіли продавець фіакрів Штефан Вітюк, після нього – вдова Сара Меч. Потім власниками була родина Фішерів: Фрідріх, Еліза та Альберт. Фрідріх Фішер займався підприємництвом, а його син Альберт був директором фабрики з виробництва скла у Чернівцях. Можливо, тому такі вишукані вікна освітлюють сходову клітку вілли.
- У фонді примарії Чернівців зберегли схему будинку №8 на вулиці Мірча Воде, – зауважує пані Марія. – Документ датований 1927-1934 роками. У цей час будинок належав родині Фішерів: Фрідріхові та Елізі.
У будинку працював Олесь Гончар
З настанням радянської влади будинок було націоналізовано та передано для використання місцевим органам влади. 1940 року його надали редакції газети "Радянська Буковина", яка виходила до 1941 року і потім на деякий час була закрита.
