Трохи Тверезі і Культурні

"ТіК" вирушає у всеукраїнський "Весільний" тур, який розпочнеться 10 жовтня у рідній для музикантів Вінниці і закінчиться 15 листопада у Києві. За цей час "Тверезі і Культурні" виступлять у 25 містах України, зокрема – 16 жовтня у Чернівцях. Про сюрпризи, які "ТіК" підготував чернівецькій публіці, ми "весільного генерала" Віктора БРОНЮКА не розпитували: нехай вони стануть приємною несподіванкою на концерті. Зате розпитали про новий альбом, дует з Іриною Білик, ставлення до алкоголю і таке інше.

- Чому ваш тур називається весільним?

- Про нас кажуть, що ми граємо весільну музику. Чого тут соромитися? В Україні є гарні традиції, звичаї, пов’язані з весіллям, і ми їх вирішили об’єднати. Це по-перше. А по-друге, ми собі жартуємо, що після минулого туру багато учасників колективу завели власні сім’ї, у декого вже діти народилися. І власне для тих, хто цього зробити не всиг, тепер ось цей весільний тур. Можливо, хтось зустріне свою долю, і по завершенні туру ми відгуляємо на весіллі у когось із наших музикантів.

- Яким буде ваш новий альбом?

- Він уже є, на сьогодні закінчується робота в студії, яка насправді дуже затягнулася. Тому й концерти перенесли, адже їхати в тур на підтримку альбому, не маючи самого альбому, було б трохи дивно. Багато композицій з цієї платівки слухачі вже чули: "Сірожине Пірожино", "Ще не вмерла Україна", "Для мами". Але будуть там і пісеньки, написані між тими всіма гастролями і переїздами. Альбом повноцінний, 12 треків плюс кілька міксів, під які можна буде потанцювати і поспівати.

- Як виникла ідея співпраці з Іриною Білик?

- Це давня ідея, ще з часів, коли ми разом брали участь у зйомках шоу "Зірка + Зірка". А тепер, дописуючи альбом, я про це згадав і вирішив прямо зі студії зателефонувати до Ірини. Вона приїхала, і я їй кажу: "Ось, маємо таку пісню, як ти хотіла: українською мовою і про кохання". Їй сподобалось, і буквально за день-два ми її записали, зняли відео, і я вважаю, що пісня вийшла досить непогана. Мені особисто приємно почути знову ту справжню україномовну Ірину Білик, під яку минала моя юність і яку всі люблять.

- Але зазвичай рокери співпрацюють з рокерами, а поп-співаки – з такими, як вони самі. Не боїтеся, що скажуть, буцімто "ТіК" спопсився?

- Я ніколи не був прихильником радикальних форматів, бо вважаю, що де починається формат, там закінчується творчість. Часто люди стають заручниками своїх форматів. Самі собі їх створюють, а потім кажуть: "Ось я – рокер, і маю не митися, і жити за принципом "баби, пиво, рок-н-рол", і слухати тільки рок". Насправді люди змінюються протягом життя, і деколи хочеться заспівати щось більш ліричне, меланхолійне. Тому, коли ми лише починали працювати, я одразу казав: думати про жанри, стилі, шаблони – це робота критиків. Наша справа проста: нам подобається створювати і грати музику – ми її створюємо і граємо. Якщо музика йде від щирого серця, то неважливо, яким вона форматом обвішана. Головне – щоб це було якісно зроблено.

- Ваша повна назва – "Тверезість і Культура". Як гадаєте, в Україні з тверезістю і культурою все гаразд?

- Як людина з двома вищими освітами і батько двох дітей мушу сказати, що проблема алкоголізму в Україні сьогодні дуже велика. Чому? У нас повністю втрачена культура споживання алкогольних напоїв. Ми чомусь або все собі дозволяємо, або все забороняємо. А ось тієї золотої середини, яка дає можливість формувати культуру, у нас немає. Пригадую, десь років у 12-13 я мав розмову з батьком, і він мені каже: "Знаєш, синку, ти стоїш на порозі дорослого життя. Тож дивись: маєш пити – пий, маєш курити – кури. Але ти мусиш розуміти, що від того можна й померти". І можливо, через оцю батьківську довіру мене до того всього ніколи не тягнуло. Я дожив до 32-х років і не викурив жодної цигарки. Я живу в шаленому ритмі шоу-бізнесу, але, як бачите, не спився. Мені цікавіше спілкуватися з дітьми, проводити вільний час із друзями, бо насправді нам відведено в цьому житті дуже мало часу... Батьки сьогодні приділяють вихованню дітей мало уваги, бо кидають усі сили, щоб заробити копійку. Але, може, поки вони заробляють ту копійчину, дитині якраз бракує справжнього спілкування, того батьківського слова, яке в подальшому стало б вирішальним у житті. А якщо говорити загальніше, то в Україні завжди вживали алкоголь. Але була певна етика, були традції, коли можна пити, а коли – ні. А в радянські часи мораль, етика і вся українська ідеологія почали знецінюватись і викорінюватись. Ми про це співаємо: "Совєти не построїли комунізм, бо в них не було сексу, а був алкоголізм".

- Читати з гастрольним життям щось устигаєте?

- Почав "Ворошиловград" Сергія Жадана, але кума забрала. І так розумію, що треба піти купити новий примірник, бо вона мені, гадаю, вже не віддасть. Взагалі, за останні кілька років я відкрив для себе сучасну українську прозу і поезію, заходжу періодично до книгарень і дивлюся, що нового виходить в нашій літературі. Кажу відверто: є дуже багато сучасних авторів, які заслуговують на повагу і яких мені подобається читати. Може, вони не настільки розрекламовані, як російські, але це вже інша проблема.

- Ви багато подорожуєте. До яких міст хочеться повертатися ще і ще?

- Це не заголосно прозвучить, якщо я скажу, що дуже люблю свою батьківщину? Говорю це з повною відповідальністю. Ми нещодавно повернулися з корпоративу на Кіпрі. І коли ти, стомлений від усіх тих перельотів і недоспаних ночей, повертаєшся на рідну землю, то справді відчуваєш, що це твій дім і тут на тебе чекають. (Тарас ПІЦ)