Короткометражна стрічка “Крос” київського режисера Марини Вроди отримала цього року на Канському кінофестивалі найвищу нагороду - “Золоту пальмову гілку”.
Нещодавно Марина Врода приїхала до Чернівців, щоб показати буковинцям свої фільми. Окрім “Кросу” глядачі побачили ще три короткометражки режисера. Марина Врода розповіла про те, як створювався “Крос” та про особливості своєї роботи.
- Пані Марино, як Вас привітали після повернення в Україну та чи були пропозиції від колег співпрацювати?
- Іще коли я перебувала в Каннах, мені подзвонили з адміністрації Президента та привітали. Згодом в київському Палаці кіно відбулася прем’єра фільму “Крос”. На прем’єру прийшли два чиновники з Міністерства культури. Вони мені вручили два папірці та, вже не пригадаю, два чи три букети квітів.
Пропозицій після Канн було дуже багато. Але я не спішу погоджуватися на співпрацю, бо хочу зберегти незалежність. Це найскладніше, бо, якщо хтось пропонує гроші, то обов’язково щось захоче взамін.
- Фільм “Крос”, який отримав цього року “Золоту пальмову гілку” на кінофестивалі в Каннах, не можна знайти в Інтернеті, його також немає на DVD...
- Фільм “Крос” побачило небагато людей. Зокрема, я об’їздила декілька українських міст і представила на розгляд цю короткометражку. Крім того, його крутять на міжнародних кінофестивалях. У жовтні, скажімо, цей фільм покажуть, у Нью-Йорку. Я стежу за тим, щоб ніхто з операторів не перезняв “Крос” на відео та не розповсюджував на загал. Інакше, показ фільму втратить актуальність на кінофестивалях. В Інтернеті, думаю, “Крос” з’явиться десь через рік-півтора.
- Чимало поціновувачів короткометражного кіно не можуть переглянути стрічку. Розкажіть, будь ласка, про що цей фільм?
- Це, як і всі мої короткометражки частково автобіографічна стрічка. Вона триває 15 хвилин, і знімали ми її п’ять днів. Виїжджали в Пущу-Водицю, Бортничі та парк Слави. Ідея народилася зі шкільного дитинства. Ця картина ставить більше запитань, ніж на них відповідає. “Крос” скоріше спонукає до роздумів.
За сюжетом у буквальному значенні діти біжать крос у лісі. Згодом від гурту відділяється один хлопчик. Спочатку його змушують бігти, потім він біжить сам, а далі дивиться, як біжить інший.
Намагаюся цим фільмом поставити запитання – навіщо біжимо й куди біжимо?
Більше про створення фільму “Крос” та про особливості роботи режисера, читайте в номері “МБ” за 30 жовтня.
