Ольга ТОКАРЧУК: «Я навчилася слухати людей»

Польська письменниця Ольга Токарчук безперечно належить до найбільш знаних і – що не одне й те саме – читаних як у себе на батьківщині, так і в Україні. Психолог за освітою і "юнгіанка" за світоглядом, вона є авторкою тринадцяти художніх книг, сценаристкою двох фільмів за власними творами – "Aria Diva" та "Журек", лауреаткою кількох премій, зокрема – найпрестижнішої у Польщі літературної нагороди Nike. В Україні (окрім публікацій у журналах "Всесвіт", "Потяг 76", "Кур’єр Кривбасу") вийшли друком романи Ольги Токарчук "Мандрівка людей книги", "Правік та інші часи", "Останні історії", а також збірка оповідань "Гра на багатьох барабанчиках".

Найновішим на сьогодні українським виданням пані Ольги, яке вона запрезентувала читачам під час цьогорічного Львівського форуму, є перекладений Боженою Антоняк та опублікований видавництвом "Урбіно" роман "Веди свій плуг понад кістками мертвих" (рецензія Віктора Неборака на цю книгу була в "МБ" кілька місяців тому).

- Вас уже, мабуть, замучили в Україні цим запитанням, але прізвище Токарчук, принаймні на письмі, виразно натякає на якесь українське коріння.

- Так, у мене є українське коріння. Моя родина по батьковій лінії жила в околицях Золочева кілька сотень років. Це були колоністи, які, схоже, прибули туди у 16 столітті і трохи українізувалися. Попри те, що мої предки були поляками-католиками, моє прізвище – українське. Власне, моя бабця, дідова дружина – її вже немає серед живих – була українкою. І звали її, як і мене, Ольгою Токарчук.

- То ви можете оцінити якість українських перекладів ваших книг?

- Ні, я, на жаль, не настільки знаю українську мову, щоб оцінити переклад, тому просто мушу довіряти перекладачам. Якось так склалося, що різні мої книжки перекладали українською різні люди, і з того виникла страшенна плутанина.

- Ви здобули психологічну освіту у Варшавському університеті, під час навчання працювали волонтеркою з психічно хворими людьми, потім професійно займалися психотерапією. Це допомогло вам як письменниці наблизитися до розуміння людської природи?

- Гадаю, це хороший вибір для того, хто хоче стати письменником. Звісно, під час навчання я менше займалася літературою, хоча й літературою також – наприклад, Фройдом. Але головне, що в мене був добрий контакт із тими людьми, які дуже часто опиняються на узбіччі. Розповідаючи про щось, вони бачать світ у незвичній перспективі. Тож найважливішою річчю, якої я навчилася завдяки психології і роботі психотерапевта, є вміння слухати людей. Величезна частина написаного мною постала з того, що я слухала розповіді інших людей.

- А сама освіта безпосередньо позначилась на Вашій літературній творчості?

- Можу навести конкретний приклад. У мене є повість "Е.Е.", ще не перекладена українською. В її основі лежить докторська дисертація Карла Юнга. Я використала випадок певної жінки з надзвичайними здібностями, яку досліджували психіатри і спірити, вибудувала сюжет і перенесла дію до Вроцлава.

- Ви належите до партії "Зелені 2004". В Україні читачі не надто довіряють партійним письменникам. А як із цим у Польщі?

- У нас теж панували подібні погляди, і я теж боялася належати до якоїсь партії. Однак я вважаю, що все-таки треба будувати відповідальне громадянське суспільство. І відверто підтримую зелених. Тепер я постійно по закордонах, а в Польщі надходять вибори, і я знаю, що мушу щось зробити... Отже, тепер я вже не боюся. Якоюсь мірою я пишу речі політичні, і мені здається, що у нинішньому світі неможливо бути аполітичним. Відомо: навіть якщо ти не цікавишся політикою, політика все одно зацікавиться тобою.

- А як ваші політики сприяють чи заважають книжковому ринку? Підтримує держава письменників, видавців?

- Держава не мала великого бажання це робити. Минулого року у нас виник громадянський рух, така ініціатива знизу, я теж брала в тому участь. Ми створили організацію "Громадяни для культури", яка змусила політиків призначити один відсоток бюджетних коштів на потреби культури. Була також запекла боротьба проти підвищення ПДВ на книжки. Тобто люди воюють, із владою взагалі треба весь час воювати, бо вона, на жаль, неохоче виділяє кошти на культуру.

- Що повинен робити і на які теми писати сьогодні письменник, щоб здобути популярність?

- Ну, наприклад, люди влаштовують скандали, і тоді навколо них у пресі багато шуму, і книжка продається. Але я до таких людей не належу. Я намагаюся писати книжки, які сама хотіла би прочитати. Вони досить універсальні, тому їх багато перекладають. Бо люди з інших країн розуміють, про що там йдеться. Мабуть, треба просто писати речі, які є близькими для людей. Не знаю, що тут можна ще сказати.

- А чи можливо написати книгу, яка в усі часи буде і важливою, і популярною?

- Уже написали – Біблію.

- Наші уважні читачі вже більш-менш знайомі з вашим новим романом "Веди свій плуг понад кістками мертвих". Я б лише хотіла звернути увагу на одну "дрібницю". Деякі звичайні слова ви тут пишете з великої літери. Вони несуть якесь символічне навантаження?

- Ця книжка дуже насичена Вільямом Блейком, його поезією. Але не тільки поезією, а й філософією. Блейк був передусім бунтарем, поетом антиістеблішментським. І я хотіла цей дух Блейка вкласти у свою книжку. Там є цитати з нього, є персонажі, які перекладають Блейка. А колись, у часи Блейка, у старій англійській поезії існувала така манера – писати деякі вирази з великої літери, щоб підкреслити їхнє значення. І я використала цей прийом, як такий формальний експеримент. Але водночас, оскільки оповідь ведеться від першої особи, то це також демонструє спосіб мислення оповідачки.

- А якщо зібрати усі ті слова з великих літер, що з того вийде?

- Це мав би зробити той, хто читатиме книжку. О, нехай це буде таке завдання для читача. (Лілія ШУТЯК)