П’єсу за Мольєром “Лікар мимоволі” презентували публіці студенти Буковинського державного медичного університету в палаці “Академічний”. Постановку здійснило подружжя Валентини та Віктора Головків за власний кошт.
- Найкраще, коли вкладаєш свої гроші у проект, а потім їх “відбиваєш”, - вважає режисер Валентина Головко. - Актори також отримують гроші. Це справедливо, тому що студенти приходили на репетиції у вільний від навчання і роботи час та викладали свою душу на сцені. Медуніверситет, а особливо ректор, підтримував нашу ідею, тому допоміг із звуко- та світлоапаратурою для вистави. У день прем’єри актори не отримали гонорару, тому що вхід був за запрошеннями. Але в наступні дні гри п’єси – другого та восьмого квітня – отримають гроші. Квитки для студентів будуть коштувати від п’яти до семи гривень. Актори нашої аматорської театральної трупи отримують гроші вже протягом п’яти років. За номер вони можуть отримати 50 гривень. Роботу ведучого оцінюють у 200 гривень.
Костюми акторів виглядали дуже ефектно, як з’ясувалося, купували їх...на “секонді”.
- Костюми робили нашвидкуруч, - продовжує Валентина Михайлівна. - Була прем’єра “Солодкої Дарусі”, де я була задіяна, потім занедужала. Ми з Андрієм Андриком, який грав роль Жеронта, зібралися і поїхали на “секонд”. І там купили більшість костюмів. Решту нам допомогла дорихтувати художник-модельєр чернівецького театру. У сценографії Валентина Головко використала арку зі сходами, де актори могли пересуватися.
- Арка символізує людину, яка в певних ситуаціях може вигнутися так, як прогинався головний герой Сганарель, - пояснює режисер. - Для постановки обрали саме цю п’єсу Мольєра, тому що ми працюємо зі студентами-медиками. Коли перечитувала драматургію в інституті імені Карпенка-Карого, вразила п’єса “Плутні Скапена” та “Лікар мимоволі”. Пам’ятаю, що дуже сміялася. Хоча тоді до медицини не мала жодного стосунку.
Роль Сганареля у п’єсі грав студент шостого курсу БДМУ Роман Тєліцин:
- Якщо пройдисвідом чи хуліганом пройнятися легко, то зіграти пройдисвіта, який вдає лікаря, складніше, - зізнається колишній кавеенник. - Перед прем’єрою мав наукову конференцію з кардіології, на таксі їхав в “Академічний”, аби встигнути загримуватися. На сцені я дозволив собі імпровізацію. За останній тиждень репетицій на мені не залишилось “живого” місця. Дякувати матінці-природі, мої судини розташовані глибоко під шкірою, тому не видно синців. Майже на кожній репетиції діставав то в око, то в ніс, то в щелепу. Найбільше боліли руки і плечі. У розпорядок дня довелося включити фізичну підготовку, адже доводилось дівчат то носити, то піднімати.
- На репетиціях мені також діставалося, - зізнається студент п’ятого курсу Дарій Єременчук, – Якось Роман нехотячи вдарив мене п’ятою у підборіддя. Я впав – і в мене “зірочки” з’явилися в очах. Так само було з Олександром, який грав Леандра. Він бігав сходими і потягнув ногу.
- Перед виходом на сцену серце шалено калатало. Легше вийти потанцювати, - каже студентка четвертого курсу, танцівниця Олександра Доголіч, яка грала годувальницю Жаклін. - Виставу готували два місяці. Останній місяць проводили репетиції майже кожного дня по дві-чотири години. Деколи репетирували по вісім годин. Пар не відвідували останні три дні перед прем’єрою. Репетиції проводили на шостому поверсі “Академічного”, а неподалік майстер ремонтував дах. І щоразу він заглядав з-за дверей, коли ми репитирували танго. Затримувався до восьмої години вечора на роботі. А мій наречений покірно сидів на всіх репетиціях у залі, а на прем’єру приніс режисеру букет квітів і сказав: “Валентино Миколаївно, дякую вам за те, що я навчився терпіти і чекати Алю до восьмої години вечора!” (Ольга Гнідан)
